49. Позиція України щодо одкб.

Україна не розглядає питання про участь!

Стаття 2012 года

изменилось многое, только не взаимоотношения ОДКБ и Украины. Даже запланированные в 2009-м году информационные изменения и те фактически саботированы нашими политиками. Создаётся впечатление, что Украина желает опять "попытать счастья" с НАТО. Впрочем, впечатление это ложное, поскольку никаких шансов НАТО Украине не предоставляет, считая, что сотрудничества в рамках совместных учений более чем достаточно. Другой вариант – отечественные власти полагают, что сотрудничество с ОДКБ может быть "как-то не так" воспринято Евросоюзом, ассоциацию с которым так необъяснимо жаждут подписать политические круги Украины.

 ОДКБ, в отличие от НАТО, организация, не скованная сугубо военным статусом. Значительные объёмы сотрудничества в рамках организации приходятся на линию МЧС – а для Украины это тоже важный параметр, если вспомнить о наших "неожиданных" наводнениях и пожарах. Борьба с международной преступностью, которая всё чаще становится актуальной для Украины, тоже не является чисто военной задачей, это дело весьма специфичное, и получение опыта в такой борьбе было бы значительно легче в статусе наблюдателя при ОДКБ. Да и многие армейские проблемы Украине было бы легче решать в сотрудничестве – самостоятельно мы их пока решать не в состоянии. Тем более, что те же европейцы по умолчанию воспринимают ОДКБ как логичное продолжение СНГ – и очень удивляются индифферентности Украины в этом вопросе. Индифферентности особенно непонятной, если учитывать и громкие слова четырёхлетней давности, и заявления президента Януковича 2011 года, когда он ставил сотрудничество с ОДКБ едва ли не во главу угла оборонной стратегии Украины".

Из статьи 2013 г. :

В українському парламенті вважають, що Україні потрібно отримувати статус спостерігача в ОДКБ, але тільки після остаточного розуміння принципів та ефективності його роботи. На думку регіонала Вадима Колесніченка, закритість самої Організації Договору про колективну безпеку та її керівництва заважають співпраці з Україною. Він нагадав, що в парламенті була створена міжфракційна депутатська група з вивчення досвіду роботи ОДКБ. Втім, вона не змогла розібратися в механізмі і суті роботи цього об'єднання. У той же час Україна за Конституцією - позаблокова держава. Тому про повну інтеграцію в один з військових блоків мови не йде.

Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ, Ташкентський договір) — військово-політична міжнародна організація, до якої входять Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан.

Члени: Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан. Узбекистан з 1992-1999 член, з 1999-2006 не член, з 2006-2012 член, з 2012 призупинив членство.

Основні характеристики

Відповідно до офіційних російських документів, створена 15 травня 1992 року організація «розглядається як головний міждержавний інструмент, покликаний протистояти регіональним викликам і загрозам військово-політичного і військово-стратегічного характеру, включаючи боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин».

В рамках організації проводяться операції:

• «Канал» (з боротьби з наркотрафіком),

• «Нелегал» (з протидії незаконній міграції),

• «ПРОКСІ» (з боротьби з кіберзлочинністю).

Організація має цінність для Росії, як:

• інструмент реалізації російської зовнішньої політики,

• засіб відновлення впливу Росії на пострадянському просторі.

На відміну, наприклад, від НАТО критеріїв для прийому до ОДКБ не існує. Щоб стати членом ОДКБ, не треба відповідати демократичним критеріям і мати реформовану економіку і судову систему.

Влада Росії намагається подати ОДКБ як реальну альтернативу НАТО і всіма силами домагається збільшення ваги ОДКБ у системі міжнародних відносин. З грудня 2004-го ОДКБ має статус спостерігача Генеральної асамблеї ООН.

Історія організації

15 травня 1992 року Вірменія, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикістан та Узбекістан підписали в Ташкенті договір про коллективну безпеку (ДКБ). Азербайджан підписав договір 24 вересня 1993 року, Грузія — 9 вересня 1993 року, Білорусь — 31 грудня 1993 року.

Договір почав діяти з 20 квітня 1994 року. Договір був розрахований на 5 років та міг пролонгуватися. 2 квітня 1999 року президенти Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Росії та Таджикистану підписали протокол про подовження терміну дії договору на наступний п'ятирічний період, проте Азербайджан, Грузія та Узбекистан відмовились від подовження договору, в тому ж році Узбекистан приєднався до ГУАМ.

У жовтні 2000 р. було підписано Угоду про статус формувань, сил і засобів системи колективної безпеки держав-учасниць договору в період 2001-2005 рр. 25 травня 2001 р. в м. Єревані РКБ затвердила Положення про колективні сили швидкого розгортання (КС) Центрально-азійського регіону колективної безпеки та низку документів, що визначають умови перебування та функціонування національних формувань у межах КС. КСШР були сформовані влітку 2001 р. із підрозділів ЗС Казахстану, Киргизії, Росії та Таджикистану.

На московській сесії ДКБ 14 травня 2002 року було прийнято рішення про трансформацію ДКБ в повноцінну міжнародну організацію — Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ). 7 жовтня 2002 року в Кишиніву були підписані Статут та Угода про правовий статус ОДКБ, які були ратифіковані всіма державами-членами ОДКБ (в підручники написано, що Вірменія не ратифікувала) та набрали чинності з 18 вересня 2003 року.