4.3 Функціональні підрозділи підприємства

Усі цехи і господарства промислового підприємства можна розділити на цехи основного виробництва, допоміжні цехи та обслуговуючі господарства. На окремих підприємствах можуть бути підсобні і побічні цехи. До цехів основного виробництва належать ті, що виготовляють основну продукцію підприємства. Основні цехи діляться на заготівельні (ковальські, ливарні), оброблювальні (механічні, термічні, деревообробні) та складальні (комплектація виробів).

Головними завданнями основного виробництва є забезпечення руху продукту в процесі його виготовлення, організація раціонального техніко-технологічного процесу. Завдання допоміжних цехів – виготовлення інструментального оснащення для виробничих цехів підприємства, виробництво запасних часток для заводського устаткування й енергетичних ресурсів. Найважливішими з цих цехів є інструментальні, ремонтні та енергетичні. Кількість допоміжних цехів і їх розміри залежать від масштабу виробництва та складу основних цехів.

До підсобних цехів належать, як правило, ті, що спеціалізуються на видобуванні й обробці допоміжних матеріалів, наприклад, тарні цехи, що виготовляють тару для упакування продукції. Побічні цехи – це цехи, де виготовляється продукція з відходів виробництва або здійснюється відновлення використаних допоміжних матеріалів для потреб виробництва (наприклад, цех з регенерації відходів і обтиральних матеріалів).

Призначення обслуговуючих господарств – забезпечення всіх ланок підприємства різними видами обслуговування: інструментальним, ремонтним, енергетичним, транспортним, складським тощо Важливе місце у виробничій структурі підприємства займають служби постачання та підготовки нових виробів і прогресивної технології. Остання включає експериментальний цех, різні лабораторії з випробування нових матеріалів, готової продукції, технологічних процесів. Система обслуговування виробничого процесу має на меті забезпечення його безперебійного й ефективного функціонування. Також велику роль на підприємстві відіграють підрозділи соціальної інфраструктури, які покликані забезпечити соціальне обслуговування робітників, перш за все – реалізацію заходів з поліпшення охорони праці, техніки безпеки, медичного обслуговування, організації відпочинку, спорту, побутового обслуговування тощо.

4.4 Чинники, що впливають на виробничу структуру

Аналіз, оцінка та обґрунтування напрямів удосконалення структур підприємств повинні проводитися з урахуванням чинників і умов їх формування. Чинники, що впливають на формування виробничої структури підприємства, можна розділити на декілька груп.

Загальноструктурні (народногосподарські) чинники визначають комплексність і повноту структури підприємства. До їх числа належать: склад галузей господарства, співвідношення між ними, ступінь їх диференціації, передбачувані темпи зростання продуктивності, зовнішньоторговельні зв’язки тощо.

До галузевих чинників належать: широта спеціалізації галузі, рівень розвитку галузевої науки та проектно-конструкторських робіт, особливості організації постачання і збуту в галузі, забезпеченість галузі послугами інших галузей.

Регіональні чинники визначають забезпеченість підприємства різними комунікаціями: газо- та водопроводами, транспортними магістралями, засобами зв’язку тощо. Загальноструктурні, галузеві та регіональні чинники утворюють у сукупності зовнішнє середовище функціонування підприємств. Ці чинники потрібно враховувати при формуванні структури підприємства.

Значне число чинників, що впливають на виробничу структуру й інфраструктуру, є внутрішніми стосовно підприємства. Серед них зазвичай виділяють:

• особливості будівель, споруд, використовуваного устаткування, землі, сировини та матеріалів;

• характер продукції та методи її виготовлення;

• обсяг випуску продукції та її трудомісткість;

• ступінь розвитку спеціалізації та кооперації;

• потужність і особливості організації транспорту;

• оптимальні розміри підрозділів, що забезпечують керованість ними з найбільшою ефективністю;

• специфіку робочої сили, що приймається;

• ступінь розвитку інформаційних систем тощо.

Під час переходу підприємств до ринкових умов зростає значення чинників, що забезпечують комерційну ефективність виробничо-господарської діяльності підприємства, ритмічність виробництва, зниження витрат.