13.3 Кошторис підприємства, собівартість продукції та її калькулювання

Згідно з методами планування, обліку та розподілу витрати класифікуються за економічними елементами – кошторисний розріз витрат і за місцем їх здійснення – угрупування за статтями калькуляції. Ця класифікація має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки відповідно до її вимог організовується економічна діяльність підприємства.

Угрупування витрат за економічними елементами відбивається в кошторисі витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг). У ньому збираються витрати за спільністю економічного змісту, за їх природним призначенням.

Кошторис витрат містить такі елементи:

• матеріальні витрати;

• заробітна плата основна і додаткова;

• відрахування на соціальні потреби;

• амортизація основних фондів;

• інші грошові витрати.

Матеріальні витрати у всіх галузях народного господарства (окрім добувних) займають основну частку в собівартості продукції. До їх складу входять: сировина, основні матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, енергія тощо. Матеріальні витрати містять у собі також витрати на тару, пакувальні матеріали, інструмент, запасні частини тощо. Оцінка матеріальних ресурсів, за якою вони включаються в собівартість продукції, визначається виходячи з ціни придбання (без урахування податку на додану вартість), усіх надбавок і комісійних постачальницьким, посередницьким і зовнішньоторговельним організаціям, вартості послуг товарних бірж, митних зборів, а також плати за транспортування стороннім організаціям.

З витрат на матеріальні ресурси виключається вартість поворотних відходів – залишків сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв, що утворюються в процесі виробництва, втрачають (повністю або частково) споживчі якості початкового ресурсу і не можуть використовуватися за прямим призначенням. Поворотні відходи оцінюються залежно від можливого їх використання.

Оплата праці включає: заробітну плату, що нараховується за відрядними розцінками, тарифними ставками та посадовими окладами відповідно до систем оплати праці, прийнятих на підприємстві; вартість продукції, що видається в порядку натуральної оплати; надбавки та доплати; премії за виробничі результати; оплату чергових і додаткових відпусток; вартість послуг, що надаються безкоштовно; одноразові винагороди за вислугу років та інші витрати. Не включаються до собівартості виплати працівникам підприємств, не пов’язані безпосередньо з оплатою праці, такі, що мають своїм джерелом спеціальні фонди, цільові надходження, фонди профспілкових організацій (матеріальна допомога, надбавки й одноразові премії ветеранам праці, оплата путівок на лікування та відпочинок, дивіденди, що виплачуються за акціями, компенсації у зв’язку з підвищенням цін, оплата проїзду до місця роботи та ін.).

Відрахування на соціальне страхування є формою перерозподілу національного доходу на фінансування загальносуспільних потреб. Стягується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб і членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

База – сума нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну і додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Єдиний внесок встановлюється у відсотках до бази нарахування єдиного внеску відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску з урахуванням видів їх економічної діяльності – від 36,76 % до 49,70 %.

Суми єдиного внеску розподіляються за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування:

• загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи) (90,3 %);

• загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (4,1 %);

• загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (3,8 %);

• загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності (1,8 %).

Амортизація основних фондів на їх повне відновлення включається в собівартість продукції в сумах, які визначаються на основі балансової вартості фондів і норм амортизаційних відрахувань, що діють.

До складу інших витрат входять різноманітні та численні витрати: податки і збори, відрахування до спеціальних фондів, платежі по обов’язковому страхуванню майна і за викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, оплата відсотків за кредит, суми зносу нематеріальних активів, витрати на відрядження та представницькі витрати, оплата робіт із сертифікації продукції, винагороди за винахідництво та раціоналізацію тощо.

На основі кошторисного розрізу не можна визначити конкретний напрямок і місце використання витрат (виробничий процес, обслуговування цеху, зміст заводоуправління тощо), що не дозволяє аналізувати ефективність використання витрат, розкривати резерви їх зниження. А головне, на основі елементів кошторису неможливо визначити собівартість одиниці продукції, що випускається, у розрізі всього асортименту, а також кожного найменування, групи, виду. Ці завдання вирішує класифікація витрат за статтями калькуляції.

Класифікація витрат за статтями калькуляції дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, розподілити витрати за асортиментними групами, встановити обсяг витрат за кожним видом робіт, виробничим підрозділом, апаратом управління, виявити резерви зниження витрат.

Калькуляційний принцип угрупування витрат лежить в основі побудови плану рахунків бухгалтерського обліку у всіх галузях народного господарства в нашій країні і за кордоном. Звітність також складається й аналізується переважно за статтями калькуляції.

Типове угрупування витрат за статтями калькуляції має такий вигляд:

1. сировина, основні матеріали, напівфабрикати, що комплектують вироби (за вирахуванням поворотних відходів);

2. допоміжні матеріали;

3. паливо на технологічні цілі;

4. енергія на технологічні цілі;

5. основна заробітна плата виробничих робітників;

6. додаткова заробітна плата виробничих робітників;

7. відрахування на соціальні потреби по заробітній платі виробничих робітників;

8. витрати на зміст і експлуатацію устаткування;

9. витрати на підготовку та освоєння нового виробництва;

10. цехові витрати;

Цехова собівартість

11. загальновиробничі витрати;

12. втрати від браку;

Виробнича собівартість товарної продукції

13. позавиробничі витрати;

Повна собівартість товарної продукції.

У приведеній класифікації перші сім статей витрат здійснюються безпосередньо на робочому місці і прямо переносяться на собівартість кожного виду продукції. Всі інші статті є комплексними витратами з обслуговування та управління виробництвом.

До складу цехових витрат входять витрати на управління цехів основного виробництва: заробітна плата цехового персоналу, витрати на амортизацію, поточний ремонт, опалювання, освітлення, прибирання будівель і цехових приміщень тощо.

Загальновиробничі витрати складаються з витрат з управління та обслуговування загальногосподарських потреб підприємства: апарату управління, утримання будівель, території, транспорту та ін., що мають загальновиробниче призначення. Позавиробничі витрати включають витрати, пов’язані з реалізацією продукції (пакування, відвантаження, реклама, збутова мережа, комісійні тощо), а також різного роду відрахування та платежі.