Тема 13. Витрати на виробництво та реалізацію продукції

13.1 Загальна характеристика витрат підприємства.

13.2 Система управління витратами.

13.3 Кошторис підприємства, собівартість продукції та її калькулювання.

13.4 Резерви зниження собівартості продукції підприємства.

13.1 Загальна характеристика витрат підприємства

Витрати виробництва та собівартість є найважливішими економічними категоріями. Їх рівень багато в чому визначає величину прибутку та рентабельності підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження й оптимізація витрат є одними з основних напрямів удосконалення економічної діяльності кожного підприємства.

Поняття витрат підприємства істотно розрізняється залежно від їх економічного призначення. Чітке розмежування витрат за їх роллю в процесі відтворення є визначальним моментом у теорії та практичній діяльності. Відповідно до нього на всіх рівнях управління здійснюється угрупування витрат, формується собівартість продукції, визначаються джерела фінансування. За відтвореною ознакою витрати підприємства підрозділяються на три види:

• витрати на виробництво та реалізацію продукції, що створюють її собівартість, – це поточні витрати, що покриваються з виручки від реалізації продукції за допомогою кругообігу оборотного капіталу;

• витрати на розширення й оновлення виробництва – це значні одноразові вкладення засобів капітального характеру під нову або модернізовану продукцію. Вони розширюють вживані чинники виробництва, збільшують статутний капітал. Витрати складаються з капітальних вкладень до основних фондів, приросту нормативу оборотних коштів, витрат на формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Ці витрати мають особливі джерела фінансування: амортизаційний фонд, прибуток, емісія цінних паперів, кредит та ін.;

• витрати на соціально-культурні, житлово-побутові та інші потреби підприємства прямо не пов’язані з виробництвом і фінансуються із спеціальних фондів, що формуються в основному з прибутку підприємства.

Витрати на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг) – це витрати підприємства, що виражені в грошовій формі і пов’язані з використанням у процесі виробництва сировини і матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії, праці, основних фондів, нематеріальних активів та інших витрат некапітального характеру. Вони включаються в собівартість продукції, що випускається, рівень якої визначає обсяг прибутку, рентабельність продукції та капіталу, а також інші кінцеві показники фінансово-економічної діяльності підприємства.

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Під економічними витратами розуміють усі види виплат фірми постачальникам за ресурси, що використовуються. Вони є двох видів: зовнішні (явні, або грошові) та внутрішні (неявні, або імпліцитні).

Зовнішніми витратами є грошові платежі постачальникам ресурсів: оплата сировини, матеріалів, палива, заробітна плата, нарахування зносу і так далі. Ця група витрат і становить бухгалтерські витрати, що відповідають витратам наших вітчизняних підприємств.

Внутрішні витрати фірм мають неявний, імпліцитний характер. Вони відображають використання у виробництві ресурсів, що належать власникам фірми: землі, приміщень, їх особистої праці, нематеріальних активів і так далі, за які фірма формально не платить. В узагальненому розумінні внутрішні витрати є доходом на власний додатково використовуваний ресурс (капітал, землю, працю в межах нормального відсотка або ренти, неначебто грошові кошти були покладені в банк, земля здана в оренду тощо) і нормальний прибуток (включає заробітну плату та винагороду підприємця, начебто він працював за наймом). Підприємці насправді сплачують ці витрати, але не в явній, не в грошовій формі, що дозволяє включати їх в економічні витрати.

Максимізація прибутку та мінімізація витрат на організацію виробництва визначають поведінку менеджера і є головним мотивом економічної діяльності фірми.

Витрати виробництва формують нижню межу ціни. Для забезпечення раціональної цінової політики необхідно зіставляти структуру витрат з планованими обсягами виробництва і розраховувати короткострокові середні витрати (на одиницю продукції). Головним показником, що характеризує ступінь економічної ефективності діяльності фірми, є співвідношення “витрати – випуск”. Виробництво продукції, як і будь-якого товару, вимагає витрат економічних ресурсів, які мають певну ціну. Кількість споживаних ресурсів і їх ринкова вартість становлять витрати виробництва. Ресурси, що використовуються у виробництві, обмежені. Підприємство, визначаючи свою можливість просування товарів на ринок, прагне вибрати найбільш ефективну комбінацію ресурсів, що забезпечує найменшу величину грошових витрат. Витрати на виробничі товари називаються економічними витратами виробництва.

Поняття “економічні витрати” є загальноприйнятим; бухгалтерські – обчислюються на практиці: при підрахунку реальної суми витрат, прибутку оподаткування тощо.

Для аналізу й управління станом фірми велике значення мають середні та питомі витрати, а також граничні витрати виробництва. Середніми та питомими витратами називаються витрати на виробництво одиниці готової продукції. Розрізняють середні загальні, середні постійні та середні змінні витрати.

Граничними називають додаткові витрати, пов’язані з виробництвом ще однієї (додаткової) одиниці продукції. Аналіз динаміки граничних витрат виробництва дозволяє керівництву підприємства визначити обсяг виробництва, що приносить найбільший прибуток, і межу вигідного обсягу виробництва. Зміна граничних витрат має свої межі. Підприємство цікавить не прибуток на одиницю продукції, а максимум загального прибутку, який залежить від величини витрат виробництва та обсягу продукції, що реалізовується. Для досягнення цього необхідно враховувати таке:

1. Величина витрат виробництва залежить від ціни ресурсів, раціональності їх комбінацій і кількості вживаних ресурсів. Вона є функцією технології та організації виробництва.

2. Економічна ефективність виробництва залежить від співвідношення “витрати (витрати виробництва) – випуск (дохід фірми)”. Це співвідношення визначає розмір прибутку, що використовується фірмою для подальшого розвитку виробництва.

3. Зменшення до певної межі величини витрат при збільшенні обсягу виробництва і відповідна зміна величини прибутку – економічний закон, що об’єктивно діє.

Витрати на виробництво та реалізацію продукції (робіт, послуг) класифікуються за рядом ознак:

• за способом перенесення на собівартість продукції витрати поділяються на прямі (основні) та непрямі (накладні). Прямі витрати можна безпосередньо віднести на собівартість одиниці кожного виду виробів: сировина, енергія технологічна, заробітна плата верстатників тощо. Непрямі витрати пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (адміністративні, загальновиробничі) і розподіляються за окремими групами продукції пропорційно вибраній базі – однієї з основних статей видатків;

• за складом витрат від зміни обсягу випуску продукції вони поділяються на постійні та змінні. Величина постійних витрат залишається однаковою при зміні обсягу виробництва (орендна плата, амортизація, утримання будівель та ін.). Змінні витрати, навпаки, збільшуються або зменшуються під впливом динаміки випуску продукції. Це угрупування витрат широко використовується в теорії зарубіжної мікроекономіки;

• за способами обліку й угрупування витрати поділяються на прості (сировина, матеріали, зарплата, знос, енергія тощо) та комплексні, тобто зібрані в групи або за функціональною роллю в процесі виробництва (малоцінні і швидкозношувані предмети), або за місцем їх здійснення (цехові витрати, загальнозаводські витрати тощо);

• за термінами використання у виробництві розрізняються щоденні або поточні витрати, а також одноразові, разові витрати, здійснювані рідше ніж один раз на місяць.