Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Балацький Є.О.Економіка підприємства,2014 рік.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

7.3 Продуктивність праці

Під продуктивністю праці розуміється ефективність (плодотворність) діяльності людей у сфері матеріального виробництва.

Під ростом продуктивності праці мається на увазі економія витрат праці (робочого часу) на виготовлення одиниці продукції або додаткова кількість виготовленої продукції за одиницю часу, що безпосередньо впливає на підвищення ефективності виробництва, тому що в одному випадку скорочуються поточні витрати на виробництво одиниці продукції за статтею “Заробітна плата основних виробничих робітників”, а в іншому – за одиницю часу виробляється більше продукції.

Шляхи підвищення продуктивності праці:

  • механізація й автоматизація виробництва;

  • впровадження нових видів устаткування;

  • впровадження більш досконалих технологічних процесів;

  • підвищення якості сировини та матеріалів;

  • підвищення норм і зон обслуговування;

  • підвищення рівня спеціалізації виробництва (праці);

  • спрощення структури керівництва тощо.

Показники рівня продуктивності праці.

1. Виробіток продукції на одного працівника

(7.3)

де Q – обсяг виробництва продукції, грн., шт., м, …;

Рс.п. – середньооблікова чисельність працівників підприємства, чол.

2. Виробництво продукції за одиницю часу

(7.4)

де Т – загальна трудомісткість виробництва продукції, годин.

3. Трудомісткість виготовлення одиниці продукції

(7.5)

7.4 Оплата праці: сутність, функції, державна політика та загальна організація

Ефективність функціонування та соціальний розвиток суб’єктів підприємницької діяльності забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (стаття 94, Заробітна плата, Кодексу законів про працю України).

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Оплата праці складається з основної та додаткової (стаття 2, Структура заробітної плати, Закону України “Про оплату праці”,).

Основна заробітна плата – винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, норм виробітку, норм обслуговування, посадових обов’язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників і посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Основними принципами організації заробітної плати є:

1. Забезпечення відтворювальної функції оплати праці. Реалізація цієї функції передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, що забезпечує нормальне відтворення робочої сили.

2. Адекватне відображення потенційних здатностей працівника на підставі оцінки його професійно-кваліфікаційного рівня, ділових якостей, а також складності виконаних робіт. Цей принцип пов’язаний з регулюючою функцією заробітної плати, відповідно до якої заробітна плата повинна бути диференційована залежно від спеціальності та кваліфікації відповідної категорії персоналу, важливості та складності трудових завдань.

3. Залежність грошової винагороди від індивідуальних і колективних результатів праці.

4. Персоніфікація оплати праці.

На підставі вищезгаданих принципів можна сформулювати основний принцип організації оплати праці, а саме: підприємство не може набрати й утримати робочу силу, якщо воно не сплачує винагороду за конкурентоспроможними ставками та не має шкали оплати, яка стимулює людей до роботи на цьому підприємстві.

На формування величини заробітної плати впливають такі фактори:

  1. зовнішні:

  • співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці, рівень безробіття;

  • динаміка цін на споживчі товари та послуги, рівень інфляції;

  • рівень і стан економічного розвитку країни;

  • життєвий рівень населення;

  • податкова політика держави тощо;

  1. внутрішні:

  • фінансові можливості роботодавця (підприємства);

  • рентабельність виробництва;

  • діяльність профспілок тощо.

Поряд з наведеними факторами, які впливають на загальний рівень заробітної плати, слід виділити й такі, що визначають індивідуальний заробіток, а саме:

  1. фактори, пов’язані з характером роботи:

  • складність виконуваних робіт;

  • умови праці;

  • рівень відповідальності;

  • кваліфікаційні вимоги тощо;

  1. кадрові фактори:

  • умови контракту (трудової угоди);

  • стаж роботи;

  • освіта;

  • досвід роботи тощо.

Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її регулювання: встановлення мінімальної заробітної плати; інших державних норм і гарантій щодо оплати праці; міжгалузевих співвідношень в оплаті праці; умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях і установах; максимальних розмірів посадових окладів керівників державних підприємств; рівня оподатковування підприємств і доходів працівників.

Мінімальна заробітна плата – законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитись оплата за виконану працівником місячну, а також годинну норму праці, обсяг робіт (стаття 95 Кодексу законів про працю України).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності та господарювання, а також для фізичних осіб.

Економічні, правові й організаційні аспекти заробітної плати на виробничих підприємствах регулюються Законом України “Про оплату праці” та Кодексом законів про працю і обумовлюються в контракті або в трудовій угоді, що оформляється при встановленні трудових відносин працівника з підприємством (власником).

Під час організації оплати праці підприємець повинен:

  • визначити форму та системи оплати праці робітників підприємства;

  • розробити систему посадових окладів для керівників, фахівців і службовців;

  • установити критерії та визначити розміри доплат для працівників.

Основою організації оплати праці є тарифна система, що містить у собі тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) проводиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

Тарифно-кваліфікаційні довідники у вигляді Єдиного тарифно-кваліфікаційного довідника робіт і професій робітників (ЄТКД) – це збірник нормативних актів, що містить кваліфікаційні характеристики робіт і професій, згрупованих за виробництвами та видами робіт. ЄТКД призначений для тарифікації робіт, надання кваліфікаційних розрядів робітника, а також для формування навчальних програм підготовки та підвищення кваліфікації робітників.

Тарифна сітка – це шкала, що складається з тарифних розрядів і тарифних коефіцієнтів, які визначають, у скільки разів тарифна ставка даного розряду більша за тарифну ставку першого розряду, тарифний коефіцієнт якої дорівнює 1 (одиниці). За першим розрядом тарифікуються прості роботи, виконання яких не потребує професійної підготовки.

Тарифна ставка – це норма оплати праці за одиницю відпрацьованого часу. Тарифна ставка першого розряду є основною (найменшою), а оплата праці для інших розрядів визначається множенням тарифної ставки першого розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.