Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Балацький Є.О.Економіка підприємства,2014 рік.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

4.6 Організаційні структури управління підприємством

Організаційні стосунки, що встановлюються між підрозділами та працівниками апарату управління підприємства, визначають його організаційну структуру. Під організаційною структурою управління підприємством розуміється склад (перелік) відділів, служб і підрозділів у апараті управління, системна їх організація, характер підзвітності один одному та найвищому органу управління фірми, а також набір координаційних та інформаційних зв’язків, порядок розподілу функцій управління за різними рівнями і підрозділами управлінської ієрархії.

Є чотири типи організаційних структур: лінійна, функціональна, дивізіонна й адаптивна.

1) Суть лінійної структури управління полягає в тому, що управлінські дії на об’єкт можуть передаватися тільки однією домінантною особою – керівником, який отримує офіційну інформацію лише від своїх, безпосередньо йому підлеглих осіб, приймає рішення з усіх питань, що стосуються керованої ним частки об’єкта, і несе відповідальність за його роботу перед вищим керівником.

2) Функціональна структура управління склалася як неминучий результат ускладнення процесу управління. Особливість функціональної структури полягає в тому, що незважаючи на збереження єдиноначальності за окремими функціями управління формуються спеціальні підрозділи, працівники яких володіють знаннями та навичками роботи в певній галузі управління. Традиційні функціональні блоки підприємства  це відділи виробництва, маркетингу та фінансів.

Якщо розмір усієї організації або певного відділу великий, то основні функціональні відділи можна, у свою чергу, поділити на менші функціональні підрозділи. Вони називаються вторинними або похідними. На практиці зазвичай використовується лінійно-функціональна, або штабна, структура, що передбачає створення при основних ланках лінійної структури функціональних підрозділів.

3) Дивізіонна структура управління. Необхідність нових підходів до організації управління була викликана різким збільшенням розмірів підприємств. Першими перебудову структури за цією моделлю почали великі організації, які в рамках своїх гігантських підприємств (корпорацій) ініціювали створення виробничих відділень. Ключовими фігурами в управлінні організаціями з дивізіонною структурою стають не керівники функціональних підрозділів, а керівники (менеджери), що очолюють виробничі відділення. Структуризація організації по відділеннях проводиться зазвичай за одним із трьох критеріїв: за продукцією, що випускається, або послугами, що надаються (продуктова спеціалізація), за орієнтацією на споживача (споживча спеціалізація), за обслуговуваними територіями (регіональна спеціалізація).

Різні типи дивізіонної структури мають одну і ту саму мету – забезпечити ефективнішу реакцію підприємства на той або інший чинник навколишнього середовища.

4) Адаптивна, або органічна, структура управління забезпечує швидку реакцію підприємства на зміни зовнішнього середовища, сприяє впровадженню нових виробничих технологій. Ці структури орієнтуються на прискорену реалізацію складних програм і проектів, можуть застосовуватися на підприємствах, в об’єднаннях, на рівні галузей і ринків. Зазвичай виділяють два типи адаптивних структур: проектний і матричний. По закінченні проекту структура розпадається, а співробітники переходять у нову проектну структуру або повертаються на свою постійну посаду (при контрактній роботі – звільняються).

Структура управління повинна відповідати соціально-культурному середовищу, і під час її побудови треба враховувати умови, у яких їй належить функціонувати. Практично це означає, що спроби сліпо копіювати структури управління, що діють успішно в інших організаціях, приречені на провал, якщо умови роботи різні. У цілому раціональна організаційна структура управління підприємством повинна відповідати таким вимогам: володіти функціональною придатністю, гарантувати надійність і забезпечувати управління на всіх рівнях; бути оперативною, не відставати від ходу виробничого процесу; мати мінімальну кількість рівнів управління та раціональні зв’язки між органами управління; бути економічною, мінімізувати витрати на виконання функцій управління.