Працьовита дівчинка

Беручка, чемненька

Дівчинка Оленка, -

Цілий тиждень у роботі,

А все веселенька.

В понеділок пряла,

У вівторок ткала,

А в середу у череду

Овечки загнала.

У четвер білила,

У п'ятницю мила,

А в суботу всю роботу

До кінця скінчила.

А прийшла неділя -

Сорочечка біла,

В ній дівчинка, мов квіточка,

Між подруг сиділа.

М.Підгірянка

Что такое хорошо и что такое плохо?

Крошка-сын к отцу пришел,

и спросила кроха:

- Что такое хорошо и что такое плохо?

У меня секретов нет,

- слушайте детишки, -папы этого

Ответ помещаю в книжке.

- Если ветер крыши рвет,

если град загрохал, - каждый знает -

это вот для прогулок плохо.

Дождь покапал и прошел.

Солнце в целом свете.

Это очень хорошо и большим и детям.

Если сын чернее ночи, грязь лежит на рожице, -

ясно, это плохо очень

для ребячьей кожицы.

Если мальчик любит мыло и зубной порошок,

этот мальчик очень милый, поступает хорошо.

Если бьет дрянной драчун

слабого мальчишку, я такого не хочу

даже вставить в книжку.

Этот вот кричит:

- Не трожь тех, кто меньше ростом! -

Этот мальчик так хорош, загляденье просто!

Если ты порвал подряд книжицу и мячик,

октябрята говорят: плоховатый мальчик.

Если мальчик любит труд

тычет в книжку пальчик,

про такого пишут тут:

он хороший мальчик.

От вороны карапуз убежал, заохав.

Мальчик этот просто трус.

Это очень плохо.

Этот, хоть и сам свершок, спорит с грозной птицей.

Храбрый мальчик,хорошо,

в жизни пригодится.

Этот в грязь залез и рад,

что грязна рубаха.

Про такого говорят: он плохой, неряха.

Этот чистит валенки,

моет сам калоши.

Он хотя и маленький, но вполне хороший.

Помни это каждый сын,

знай любой ребенок: вырастет из сына

свин, если сын - свиненок.

Мальчик радостный пошел, и решила кроха:

"Буду делать хорошо и не буду - плохо"

Владимир Маяковский

Казки та оповідання Перемагай зло добром

Жили у нашому дворі дві киці. Одна чорненька, з білою цяточкою на лобі та білими панчішками на ногах, а друга — з шерстю, вкритою золотавими плямками. Точнісінько такими як сонячні зайчики. Чорненька киця сподобалася всім одразу. Бо була вона лагідною і приязною. Слова "будь ласка" і "дякую" завжди прикрашали її мову. Зате друга киця, з шерстю, вкритою золотавими плямками, була такою вередливою, що коли до неї хтось обізвався, або зробив їй зауваження, одразу ж кидалася кусатися чи дряпатися. А ще була вона страшенною сплюхою й могла цілий день і ніч проспати, лінуючись навіть встати, щоб попоїсти чи попити. Чи полювала вона коли-небудь на мишей? Мабуть, ні.

— Невже у мене нема інших турбот, казала вона дратівливо, — щоб займатися такою легковажною справою!

Жили обидві киці в одному невеличкому будиночку. Недалеко від будиночка, за подвір'ям, були їхні грядки, які межували між собою. Чорненька киця любила квіти й вирощувала їх на своїх грядках. А поруч лінива сусідка розводила сміття й бур'яни. Вона лінувалася щось робити, ще й насміхалася зі своєї чорненької сусідки, яка цінувала працю понад усе.

— Чи не можеш ти ступати обережніше, щоб не здіймати стільки пилюки за собою! — зауважувала ледацюга киці-трудівниці, коли та ввечері поверталася до хатки, ледве переставляючи ноги від утоми, — де тебе вчили так тягнути ноги?

Якось, після такої неприємної розмови із сусідкою, сумно замислилася чорненька киця. А щоб трохи розвіятися, вийшла на подвір'я й пішла до грядок. І тут їй спало на думку: а що коли прибрати сміття і розчистити сусідчину землю від бур'янів? Хай і там буде красиво. Може тоді та стане добрішою і зрозуміє, що не мала рації. І тільки-но чорненька киця так подумала, як одразу їй стало легко й радісно, ніби камінь із серця зняла. І взялася вона до роботи охоче, неначе робила це собі. А щоб було веселіше ще й заспівала. "Якщо я буду працювати співаючи, то швидше все зроблю!" — подумала. І зовсім їй легко стало. Ніби робота сама робилася, або, точніше, пісня її робила, а киця їй лиш допомагала. Лінива ж сусідка на той час солодко спала у себе в хатці. І, звичайно, нічого не бачила.

А вранці прокинулася і вийшла на поріг. Потягнулася раз, удруге й попрямувала кудись із двору.

Порівнявшись з чорною кицею, глянула на неї вороже, щось буркнула й пішла далі. Та побачивши свої грядки, зупинилася вражена. Аж лапками сплеснула та почала озиратися на всі боки, шукаючи, хто ж зробив таке диво. А коли зустрілася поглядом з сусідкою, опустила низько голову й пішла додому, не сказавши ні слова. Увесь день вона не з'являлася на подвір'ї, а наступного ранку сама прийшла до чорненької киці і призналася їй, що не спала цілу ніч, бо побачила себе і свою поведінку в дуже непривабливому вигляді й стало їй дуже соромно. Довго вибачалася перед чорненькою кицею за все, що накоїла. А ще — дякувала за те, що своїм вчинком вона відкрила їй очі на те, що треба завжди бути добрим у житті. І зрозуміла вона, що на світі нічого не досягнеш без друзів і праці.

З того часу обидві киці зажили у великій дружбі і злагоді. Живуть так і досі...

Віра Оберемок