Дивна хвороба

Того дня навіть рідна мама не могла впізнати свого сина.

Він геть нічого не хотів і тільки вередував, а потім вирвався з маминих рук і вибіг у двір.

Хлопчаки якраз гралися в піжмурки.

Василько постояв, подивився, як вони бавляться. Йому дуже кортіло підійти до них. Але він вигукнув: «Не хочу!» і щез за ворітьми. Однак далеко він не зайшов. Після недавнього дощу було слизько. Василько підсковзнувся і впав у велику калюжу під деревом.

- Егей, моряче, вилазь-но скоріше на сушу,- засміявся якийсь перехожий.

- Не хочу! - закричав хлопчик.

І хоч у калюжі було дуже неприємно, Василько отак і сидів у ній, аж доки його не розшукала мама й силою притягла додому.

- Піди скупайся, бруднуля,- запропонувала вона.

- Не хо-о-о-чу!!!

Насипала синові борщу - він навіть не торкнувся до їжі.

- Синку, ти, мабуть, захворjв! - стурбувалася мама і поклала йому руку на лоб.- У тебе, здається, температура.

Мама підбігла до телефону і набрала номер швидкої допомоги:

- Алло, пришліть, будь ласка, найкращого дитячого лікаря! Щось дивне коїться з нашим хлопчиком.

Не встиг Василько сказати «Не хочу!», а вже біля їхнього будинку зупинилася машина з червоним хрестом на боці. З машини вийшов найкращий дитячий лікар. На ньому був білий халат, а на халаті - сила-силенна різних кишень і маленьких кишеньок. За лікарем санітари несли великий і, певно, дуже важкий чемодан.

Найкращий дитячий лікар уважно вислухав Василька й занепокоєно похитав сивою головою:

- Справді, дивна якась хвороба у вашого сина. Боюсь, що не зможу йому допомогти.

Лікар погладив Василька по голові:

- Відкрий рота й покажи язик.

- Не хочу! - вигукнув хлопчик і ще міцніше зціпив зуби.

- Приготуйте-но чарівне скло! - велів лікар санітарам.

Санітари відчинили чемодан і витягли звідти кругле скельце.

Лікар навів його на Василька і сумно сказав:

- Мені здається, що язик цього хлопчика розучився вимоввляти усі слова, крім «Не хочу». Це дуже погано. Я ще не мав справи з такою хворобою. Вибачте, але від неї в мене немає ліків.

Найкращий лікар розгублено розвів руками. Санітари теж розвели руками і теж вибачилися. Вони вийшли у двір, сіли в свою машину і поїхали.

Юрій Ярмиш

Брехун

Степан у полі пас отару. Нудьга, нема чого робити, то й вигадав дурити людей і закричав:

— Рятуйте, вовк!

Люди збіглись, а Степан сміється, бо вовка й близько не було.

Потім угледів той Степан, що справді вовк підкрався до отари, і став гукати:

— Вовк, вовк, рятуйте, люди!

А люди чують та сміються: «бреше!» - кажуть. Тим часом вовк схопив щонайкращу ягничку і без поміхи потяг у ліс.

Отак буває на світі: хто раз збрехав, тому вже більше не повірять.

За Левом Толстим

Розбита чашка

Хлопчик грався і розбив ненароком чашку. Ніхто не бачив. Батько прийшов і сказав:

- Хто розбив?

Хлопчик перелякався і признався: -Я.

Тоді батько сказав:

- Спасибі, що правду сказав.

За Левом Толстим