31. Цілі, завдання, принципи виховання у вищій школі

Виховання студентів підпорядковується певним закономірностям і принципам. Вони впливають на зміст виховного процесу, вибір форм і методів, позицію суб'єктів цього процесу

- викладачів і студентів. Закономірності виховання - категорія більш стабільна і стійка, ніж принципи виховання.

Закономірності виховання - це істотні, стійкі зв'язки у виховному процесі, реалізація яких визначає його хід, спрямованість і продуктивність.

Спрямованість виховання, його цілі і зміст, морально-естетичні цінності завжди зумовлюються суспільством, панівним класом чи партією.

Виховання у вузі професійно спрямоване. Процес його організації пронизує ідея підготовки молодого фахівця певного типу, такого вчителя, який потрібен суспільству, школі, дітям. Професійна спрямованість виховання виражається насамперед у формуванні у студентів педагогічної спрямованості і ставлення до педагогічної діяльності як до цінності.

Вихованню спочатку властивий комплексний підхід до формування особистості студента. Він проявляється в єдності впливу на всі сфери індивіда - інтелектуальну, емоційно-вольову, фізичну, - з одного боку; в єдності цілей, зусиль, дій педагогічного та студентського колективів, громадських організацій, сім'ї та самих студентів - з іншого.

Виховання оптимістично направлено, спирається на позитивний початок в студенті. У силу цього важливо добре вивчити кожного студента, дізнатися його сильні і слабкі сторони, якості, щоб впливати на розвиток одних з них і разом зі студентами нейтралізувати, послабити, перебудувати інші. Якщо дотримуватися протилежної точки зору, то тоді стає безглуздою організація виховного процесу.

Результативність виховання підвищується, коли вона спирається однаково активно на вербальні і невербальні форми і методи впливу на особистість студента, на єдність слова і діла. Вони обираються організаторами та учасниками виховного процесу, в тих чи інших випадках, перевага може бути віддано словесним формам або діяльності студентів залежно від конкретного завдання, обставин, педагогічної ситуації.

Закономірності виховання, незважаючи на свою стійкість, все ж динамічні. Їх зміна здійснюється по мірі зміни самого виховання, його цілей, соціальної сутності, змісту. На базі закономірностей формуються принципи виховання. На певному етапі розвитку виховної реальності багато принципів стають закономірностями. Закономірності об'єктивно впливають на педагогічну діяльність будь-якого викладача вузу, що підвищує її результативність. Що ж до принципів виховання, то кожен викладач, спираючись на принципи, виділені педагогікою вищої школи для даного періоду, формує свою систему провідних ідей, яка служить теоретико-концептуальною основою практичної діяльності, обумовлюючи її характер. Таким чином, закономірності та принципи виховання хоч і близькі, але є різними самостійними педагогічними категоріями.

Принципи виховання - це основні, вихідні положення, ідеї, які визначають процес виховання студентів, його спрямованість, зміст, вибір методів, засобів і форм. Проблема принципів виховання педагогікою вищої школи не вирішена.

Дослідження в галузі педагогічної освіти, теоретичний аналіз існуючих у педагогіці підходів до проблеми, власна педагогічна діяльність дають підставу побудувати гуманістичну систему принципів виховання студентів:

Цілеспрямованість і ідейність всього виховного процесу.

Процес виховання студентів повинен носити цілеспрямований характер (мета визначає спрямованість і зміст діяльності педагога). Даний принцип пов'язує початок процессу вих-ня з його результатом. Цілеспрямованість допомагає педагогу та іншим організаторам виховання бачити ясну перспективу у своїй роботі.

Ведуча мета виховання - різнобічний розвиток особистості з опорою на її індивідуальність - реалізується через конкретні цілі більш вузької значущості, їм повинні підкорятися всі заходи, вся діяльність студентів. Ідейність в нашій трактуванні органічно пов'язана з цілеспрямованістю. Вона припускає, що процес виховання спирається на певну систему ідей, що контактують з цілями виховання. Кожне окремо взяте захід і весь процес виховання повинні носити високо гуманістичний характер, орієнтуватися на високі моральні ідеали і цінності людини, педагога. Цілеспрямованість і ідейність виховного процесу сприяють тому, що студенти виявляють більш високу громадянську і соціальну зрілість.

Гармонізація загальнолюдських і національних цінностей.

Опора на принцип гармонізації загальнолюдських і національних цінностей вносить в зміст виховного процесу високий моральний сенс: правильне розуміння інтересів конкретного народу, їх взаємозв'язок і взаємозалежність з інтересами інших народів і інтересами людства.

Гармонізація особистих і суспільних інтересів.

Обидва принципи є діаметрально протилежними, і, як свідчить життя, вони зіграли скоріше негативну роль у вихованні молоді, в тому числі і студентів.

Істина лежить посередині. Якщо за основу виховання взяти принцип гармонізації особистих і суспільних інтересів, то воно буде впливати на формування студентів, що піклуються про батьківщину, в якій вони живуть, і одночасно проявляють увагу до себе і інших людей, розумно поєднуючи свої інтереси з інтересами своєї країни, суспільства.

Зв'язок виховання з життям, сучасним рівнем соціально-політичного і культурного розвитку суспільства.

Цей принцип передбачає, щоб виховання своїм змістом було зорієнтоване на сучасну соціально-політичну дійсність. Це означає, що у виховному процесі необхідно враховувати ті події, факти суспільної значимості, які відбуваються в реальному житті, щоб не відгороджуватися від гострих і складних подій або процесів, обговорювати їх зі студентами, разом виробляти своє ставлення до них, правильне сприйняття і розуміння.

Систематична орієнтація на даний принцип створює реальні передумови для того, щоб студенти навчилися самостійно, глибоко розбиратися в явищах соціально-політичного життя, мали досить високим рівнем розвитку політичної культури, громадянської зрілості.

Виховання особистості в колективі. Проблема колективу і особистості, їх взаємодії з'явилася ще в середньовіччі, але як науковий принцип була виділена, сформульована і обгрунтована в радянській системі виховання. Як відомо, людина нормально формується і розвивається в колективі собі подібних людей, завдяки спілкуванню і людським контактам він стає особистістю.

 У студентському колективі можлива організація різних видів діяльності: трудової, політичної, естетичної, екологічної, спортивної. Формуються різноманітні відносини між його членами: ділові, рольові, міжособистісні відносини дружби, симпатії, товариства, любові. 

 Природосообразность виховання. 

 Принцип природосообразності був висунутий і обгрунтований Я. А.Коменскім. Цілком зрозуміло, що за чотири століття він трансформувався. В даний час даний принцип передбачає, що виховання спирається на взаємозв'язок індивідуально-природних, спадкових особливостей і соціокультурних процесів, що організатори виховання враховують природні задатки та здібності, стать, вік, психофізіологічні і фізичні особливості і можливості студентів. 

 Індивідуальна робота зі студентами на основі цього принципу повинна здійснюватися у загальному колективному процесі виховання, на тлі сучасних соціокультурних тенденцій і одночасно поєднуватися з персональним впливом на студента з певними приватними цілями. 

 Індивідуальні особливості та інтереси студентів можуть бути продуктивно реалізовані, якщо організатори виховання добре вивчать студентів, будуть знати їх потреби, схильності, здібності і творчі та організаторські можливості. 

 Цей принцип орієнтує не тільки на знання студентів, а й на розвиток їх якостей, здібностей, умінь, на внесення індивідуальних корективів в процес виховання у вузі. Він вимагає відмови від зрівняльного підходу, передбачає різноманітність заходів та діяльності студентів. 

 Індивідуалізація виховання повинна сприяти включенню кожного студента в колективну діяльність, розвитку їх активності. Індивідуальний підхід необхідно проявляти по відношенню до всіх студентів. 

  Повага особистості студента. 

 В інтерпретації А. С. Макаренко цей принцип звучав так: як можна більше поваги і вимогливості до людини. 

 Повага засноване на визнанні в студенті особистості і пов'язано з об'єктивним і доброзичливим ставленням до нього. При наявності нормальних об'єктивних взаємин між викладачами і студентами виховний процес буде більш плідним. 

 Повага пов'язано з вимогливістю і не потребує поблажливості. Зазвичай поважають тих студентів, які виконують запропоновані їм вимоги. Але вони повинні бути посильні для студентів. Разом з тим викладачеві не слід йти на компроміс і знижувати вимоги, якщо вони розумні і обгрунтовані. Такий підхід сприяє розвитку у студентів відповідальності і свідомості. 

  Виховання в діяльності і спілкуванні. 

 Словесні форми і методи, безперечно, відіграють важливу роль у вихованні, але воно не зможе сповна виконувати свої функції, якщо його, інструментом буде лише слово, якщо студенти не будуть включені в різні види діяльності. Чим різноманітніше діяльність, тим більше широкий вплив вона зможе надати на інтелектуальну, емоційно-вольову, фізичну сфери особистості студента. Діяльність сприяє формуванню активності та ініціативи, організаторських якостей і умінь, допомагає студентам переконатися в істинності чи хибності тих чи інших ідей, положень. 

 У діяльності відбувається спілкування студентів один з одним і з викладачами. Спілкування служить джерелом інформації, дає можливість для обміну думками і судженнями; в процесі спілкування формуються і переглядаються погляди, здійснюється ненавмисне виховання і самовиховання. 

 Запропонована система принципів виховання внутрішньо взаємопов'язана. Цей зв'язок забезпечують концепція та закономірності виховання.

 Кожен принцип, будучи пов'язаний з цільовою установкою, визначальним чином впливає на зміст виховного процесу, а також на вибір форм і методів

 Принципи виховання об'єктивно-суб'єктивні. Кожен викладач вузу в згідно з обраною концепцією визначає власну систему провідних ідей, яка стає для нього орієнтиром при розробці педагогічної моделі виховання студентів, що включає зміст, форми і методи взаємодії зі студентами. 

 Проте слід мати на увазі, що багато принципів виховання носять історичний характер, вони недовговічні. Їх зміни викликаються появою нових концепцій, нових парадигм виховання.