- •Предмет і завдання педагогіки вищої школи як галузі педагогічної науки, її основні категорії.
- •Методи наукових досліджень у педагогіці вищої школи. Наведіть варіанти їх застосування у практиці.
- •Закономірності й принципи вищої освіти.
- •Пріоритетні напрями державної політики щодо розвитку освіти в Україні. Принципи державної політики в галузі вищої освіти.
- •Закон України “Про вищу освіту” про структуру вищої освіти в Україні.
- •Сутність ступеневої освіти в Україні. Рівні вищої освіти, їх характеристика.
- •Типи вищих навчальних закладів, мета і головні завдання їх діяльності.
- •Шляхи реформування вищої освіти в Україні, вдосконалення навчального і виховного процесів у вищих закладах освіти.
- •Модернізація вищої освіти в Україні в рамках входження в Болонський процес
- •Структурні та змістові особливості організації вищої освіти в різних країнах світу
- •Дидактива вищої школи, її основні категорії (курсивом виділено інформація для загального розгляду, як доповнення до основних термінів)
- •Поняння про процес навчання. Типи навчального процесу у школі
- •Структурні компоненти навчального процесу
- •Функції процесу навчання, їх взаємозв`язок
- •15. Рушійні сили та закономірності процесу навчання. Мотивація навчальної діяльності студентів.
- •16. Принципи навчання у вищій школі.
- •17. Поняття змісту вищої освіти. Стандарти вищої освіти, характеристика їх структурних компонентів.
- •18. Нормативні документи, які забезпечують організацію навчального процесу у вищій школі. Навчальний план, навчальна програма дисципліни, робоча навчальна програма дисципліни.
- •19. Форми навчання у вищих навчальних закладах та їх особливості.
- •20. Методи навчання, їх класифікація. Прийоми навчання.
- •21. Засоби навчання. Традиційні засоби навчання. Місце і роль нових інформаційних технологій серед засобів навчання.
- •22. Форми оганізації навчання у вищій школі.
- •23. Лекція у вищій школі, вимоги до неї.
- •25. Дистанційна освіта як нова освітня технологія. Дистанційна освіта за кордоном та перспективи її розвитку в Україні.
- •Науково-дослідна робота студентів, її види та форми. Шляхи вдосконалення науково-дослідної роботи студентів у внз.
- •28.Загальні вимоги до підготовки курсових, дипломних, магістерських робіт.
- •29. Діагностика навчальних досягнень студентів. Сутність та функції контролю знань, умінь студентів. Педагогічні вимоги до контролю в процесі навчання.
- •30. Критерії оцінки знань студентів
- •Модульно-рейтингова система контролю успішності студентів, її переваги і недоліки
- •Психолого-педагогічні проблеми проведення заліків і екзаменів
- •Система виховної роботи у вищій школі. Психолого-педагогічні засади сучасної концепції виховання студентів.
- •Цілі, завдання, принципи виховання у вищій школі
- •Зміст виховання студентської молоді, характеристика основних напрямів.
- •36. Класифікація методів виховання у вищій школі.
- •37. Роль студентської академічної групи у вихованні студентів.
- •38. Основні напрями діяльності куратора студентської академічної групи.
- •39. Місце студентського самоврядування в навчально-виховному процесі сучасного вищого навчального закладу.
- •40. Методика вивчення особистості студента і написання психолого-педагогічної характеристики на нього.
- •III. Особливості нервової системи, характеру і темпераменту
- •IV. Навчальна діяльність
- •V. Взаємовідносини з однокурсниками та викладачами
- •VI. Загальні психолого-педагогічні висновки
- •41. Методика вивчення колективу академічної групи та складання психолого-педагогічної характеристики на неї.
- •Педагогічна майстерність викладача вищої школи, її структура.
- •Особливості педагогічної діяльності, її структура
- •46. Поняття педагогічної майстерності, її структура та рівні
- •47. Значення педагогічної майстерності для вдосконалення підготовки майбутнього
- •48. Роль самовиховання у професійному формуванні особистості викладача. Основні етапи та прийоми самовиховання.
- •49. Педагогічна техніка як форма організації поведінки викладача. Характеристика
- •50. Поняття внутрішньої техніки викладача.
- •51. Вербальна та невербальна комунікація.
- •1. Мова тіла:
- •52. Мовлення викладача як засіб педагогічної праці. Техніка мовлення, культура мовлення, технологія мовлення.
- •53. Умови ефективності професійно-педагогічного мовлення.
- •54. Функції мовлення та комунікативна поведінка викладача. Шляхи вдосконалення мовлення викладача. Вимоги щодо захисту голосу та профілактика професійних голосових захворювань.
- •56. Сутність педагогічного спілкування як виду професійної діяльності викладача. Його особливості, функції, види.
- •57. Вербальне та невербальне спілкування, безпосереднє та опосередковане. Існують різноманітні класифікації видів спілкування.
- •58. Структура та динаміка педагогічного спілкування. Характеристика його основних етапів.
- •59. Поняття стилю педагогічного спілкування. Особливості різних стилів спілкування викладача зі студентами.
- •60. Моделі педагогічного спілкування.
- •61. Причини виникнення конфліктів зі студентами, колегами. Способи їх запобігання та розв’язання.
- •62. Шляхи розвитку комунікативних якостей особистості викладача.
- •63. Роль емпатії, рефлексії та інших соціально-педагогічних якостей у досягненні взаєморозуміння в спілкуванні викладача та студентів.
- •64. Культура педагогічного спілкування в структурі професійної діяльності викладача. Педагогічний такт. Педагогічна етика та її відображення в спілкуванні.
48. Роль самовиховання у професійному формуванні особистості викладача. Основні етапи та прийоми самовиховання.
Ефективна професійна підготовка майбутнього вчителя неможлива без самоосвіти, самовиховання та саморозвитку. А це потребує не лише знання форм і методів аудиторної роботи, роботи з книгою та іншими сучасними джерелами інформації, а й застосування вольових зусиль, розвитку певних особистісних і професійних якостей, володіння технологією професійного самовиховання.
Досвід загального самовиховання є необхідною передумовою професійного самовиховання, яке передбачає свідому роботу з розвитку професійно значущих якостей, формування педагогічних умінь і здібностей.
Самовиховання - систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення позитивних якостей та подолання негативних.
Необхідною умовою самовиховання є самоусвідомлення - усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності людей.
Самоусвідомлення людини - єдність трьох складових:
1) пізнавальної (самопізнання) - дослідження, пізнання самого себе;
2) емоційно-оцінної (самоставлення) - самооцінювання;
3) дієво-вольової, регулятивної (саморегулювання) - уміння керувати станом свого здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою.
Отже, самовиховання нерозривно пов'язане зі здатністю людини до самоаналізу і самооцінювання, з умінням контролювати свою поведінку і діяльність, ставити перед собою значущі цілі.
Самовиховання може бути спрямоване на виховання розуму (інтелектуальна сфера), почуттів (емоційна сфера), волі (вольова сфера). Однак провідною в самовиховному процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегулювання внутрішнього світу людини відповідно до дійсності.
Успішність педагогічної діяльності значною мірою залежить від уміння і здатності педагога мобілізовувати свої зусилля на систематичну розумову працю, раціонально вибудовувати свою діяльність, переборювати труднощі під час самостійної підготовки до занять, знімати емоційні та психічні перевантаження, керувати своїм емоційним станом.
Професійне самовиховання - свідома діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості відповідно до вимог обраної професії.
Професійне самовиховання майбутнього вчителя починається з усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала і своїми реальними можливостями. Мотив - збудник роботи над собою - розуміння невідповідності Я-реального і Я-ідеального. Це можливе у тому разі, якщо в майбутнього вчителя є професійний ідеал і здатність до самопізнання.
Як і будь-яка інша діяльність, професійне самовиховання має у своїй основі складну систему мотивів і джерел активності. Його рушійною силою і джерелом є потреба в самозміні та самовдосконаленні. Ця потреба виникає з протиріччя між вимогами, що ставляться суспільством, та наявним рівнем професіоналізму і підтримується власними джерелами активності (переконаннями, почуттям обов'язку, професійною честю тощо).
Етапи самовиховання.
На першому етапі педагоги виявляють ставлення вихованців до процесу самовиховання шляхом анкетування чи індивідуальної бесіди. Далі формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання, домагаючись від школярів усвідомлення, що самовиховання — і їх особиста справа, і справа закладу освіти, і суспільства загалом.
На другому етапі, який починається з появою бажання самовдосконалюватися, допомагають молодій людині сформувати мету (ідеал) та підтримувати бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою та ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити в собі, яких недоліків позбутися. Орієнтуючись на це, учень складає програму самовиховання.
На третьому етапі вихованець починає систематично працювати над собою, реалізуючи програму самовиховання. Для цього його залучають до різних видів діяльності. Педагог допомагає йому контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива самого вихованця.
Прийоми самовиховання.
Процес організації самовиховання передбачає опанування спеціальних прийомів роботи над собою.
Самопереконання.(Полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно). Дуже важливо навчитись у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які відволікають від конфлікту, заспокоюють.)
Самонавіювання.(Самонавіювання передбачає повторення подумки або вголос певних суджень, щоб подолати нерішучість чи інші труднощі. На відміну від самопереконання самонавіювання не передбачає аргументування.)
Самоаналіз.(Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.)
Самопідбадьорювання. (Ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах.)
Самозаохочення. (Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано.)
Самопереключення. (Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції.)
Самоконтроль. (Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійності особистості.)
Самооцінка. (Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінювання власних учинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.)
Самоосуд. (Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління збуджують, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед оточуючими. Самоосуд породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи.)
Самонаказ.(Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належним чином.)
Самозаборона. (Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного
Самопримус. (Допомагає в боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, лінощами. Виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу)
