63. Роль емпатії, рефлексії та інших соціально-педагогічних якостей у досягненні взаєморозуміння в спілкуванні викладача та студентів.

а)Емпатія

Слово “емпатія” походить від грецького “patho”, що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс “еm" означає спрямований (скерований) усередину. Емпатію вивчали такі авторитетні дослідники, як К. Роджерс, К. Рудестам, Є. Мелибруда, Г. Андреєва, Г. Перепечина та ін. Вони одностайні в тому, що емпатія проявляється насамперед у спілкуванні. Єдиного визначення даного поняття в наукових розвідках немає. Г. Перепечина підкреслює, що найчастіше повторюються чотири дефініції емпатії: 

1) розуміння почуттів, потреб інших; 

2)глибоко чутливе сприйняття події, природи, мистецтва; 

3) аффективний зв’язок з іншими; відчуття стану іншої особи чи групи; 

4) властивість (риса) психотерапевта. 

Вивченням емпатичних здібностей до недавнього часу переважно займались дослідники соціальної психології та психотерапії. В останні роки феномен емпатії розглядають як важливий чинник професіоналізму журналіста. Розрізняють емпатію когнітивну та емоційну. У журналістській діяльності віддаютьперевагу когнітивній (інтелектуальній), оскільки емоційна емпатія обов”язково передбачає співпережиття та співчуття, що, на думку деяких дослідників, зумовлює суб’єктивний підхід до висвітлення теми. Важко погодитись з цією тезою, оскільки журналіст завжди апелює не тільки до розуму конкретної людини, але й має на меті вплинути на її почуття, інформуючи, наприклад, про війну у Чеченії, екологічні проблеми, людські трагедії тощо. 

Інформація без будь-якого аналізу уже своїм змістом викликає певні емоції, формуючи водночас певне ставлення до повідомлюваного. 

Відчуття та сприймання належать до важливих пізнавальних процесів. Відчуття розвиваються в онтогенезі (термін увів німецький біолог Е. Геккель. Грецьке on (ontos) означає єство і … генез - індивідуальний розвиток організму, сукупність перетворень, яких зазнає організм від зародження до кінця життя) й можуть удосконалюватися під дією спеціальних вправ. Сприймання істотно відрізняється від відчуттів. Йому властиві предметність, цілісність, константність, структурність і навіть узагальненість. 

До вищих пізнавальних процесів належать мислення, уява, мовлення, які значною мірою визначають свідомість особистості. Психологи розробили тести дослідження аналітичності та рефлексивності мислення, продуктивності та індивідуальних особливостей уяви, творчої уяви, ригідності мовлення, темпу усної мовної діяльності, еготизму діалогічного мовлення, рівня егоцентризму, емоційного відгукування, розумових здібностей та ін. Більшість з названих методик дають можливість розвивати емпатичну здатність студентів-журналістів за умови їх ефективного застосування. 

Наявна система підготовки практикуючого психолога зорієнтована головним чином на оволодіння ним певною системою теоретичних знань, спеціальних умінь і технік. Однак успіх професійної діяльності психолога залежить у великій мірі від його особистісних характеристик: системи цінностей, психологічноїкультури, самосвідомості, соціально-перцептивного інтелекту тощо. Тому поряд із світоглядною та професійною підготовкою майбутніх фахівців особливого значення набуває особистісна підготовка психолога-практика, метою якої є формування професійно значущих якостей особистості, її гуманістичної спрямованості, психологічної культури, здатності до професійної ідентифікації

б) Ідентифікація

Ідентифікація - в психології пізнавальних процесів - впізнавання, встановлення тотожності якого-небудь об'єкта.

На цьому етапі також необхідні вміння встановлювати психологічний контакт з класом, що сприяє передачі інформації і її сприйняття учнями; створювати обстановку колективного пошуку, спільної творчої діяльності; викликати налаштованість вихованців на спілкування з педагогом і його предметом викладання.

Управління спілкуванням у педагогічному процесі самого початку передбачає вміння органічно і послідовно діяти в публічній обстановці (вміння спілкуватися на людях); організовувати спільну з учнями творчу діяльність; цілеспрямовано підтримувати спілкування введенням елементів бесіди, риторичних питань і т.п.

Успішне управління педагогічним спілкуванням вимагає умінь розподіляти увагу і підтримувати її стійкість; обирати по відношенню до класу та окремих учнів найбільш відповідний спосіб поведінки і обігу, який би забезпечував їх готовність до сприйняття інформації, допомагав знімати психологічний бар'єр віку і досвіду, наближав учня до вчителя; аналізувати вчинки вихованців, бачити за ними мотиви, якими вони керуються, їхню поведінку в різних ситуаціях; створювати досвід емоційних переживань учнів, забезпечувати атмосферу благополуччя у класі.

Встановлення зворотного зв'язку в процесі спілкування допомагають эмпатийные процеси, що виникають у ході взаємодії педагога і вихованців. Емоційна зворотній зв'язок досягається через уміння по поведінки учнів, їх очам і особам вловлювати загальний психологічний настрій класу; відчувати в процесі спілкування настання моменту зміни в емоційних станах учнів; їх готовність працювати; своєчасно бачити вимикання окремих учнів з загальної діяльності.

Одним із засобів, що підвищують ефективність комунікативної дії, є педагогічна техніка, яка являє собою сукупність умінь і навичок, необхідних для педагогічного стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому: вміння вибрати правильний стиль і тон у спілкуванні з вихованцями, керувати їх увагою, почуття темпу та ін.

в) Рефлексія Рефлексію розглядають як один із механізмів саморегуляції педагога. Її трактують як «здатність займатися самоаналізом, тобто здатність до критичного переосмислення власного досвіду» . Л. Гапоненко вважає рефлексію психологічним механізмом корекції професійної поведінки у педагогічному спілкуванні.

Рефлексія притаманна тільки людині. Вона функціонує як аналіз суб'єктом власного психічного стану і спрямована на його самовдосконалення,є «ключовим моментом розвитку особистості» . Рефлексія сприяє свідомому виконанню будь-якої діяльності. Особливістю цього механізму у процесі навчання майбутніх учителів є його інтелектуальна спрямованість (на усвідомлення знань, способів дій, оволодівання вміннями планування й самоорганізації). Таким чином, «педагогічна рефлексія – це усвідомлення вчителем себе самого як суб’єкта діяльності: своїх особливостей, здібностей, того, як його сприймають учні, батьки, колеги, адміністрація. Водночас це усвідомлення цілей та структури своєї діяльності, засобів її оптимізації» Модель педагогічної рефлексії формується за допомогою запитань педагога до самого себе: «Якої мети я прагну досягти?»; «Чому?»; «Якими засобами?».

Професійний розвиток педагогів здійснюється у двох напрямках: професійному та особистісному. Професійне зростання – це кількісна характеристика, що припускає високу професійну кваліфікацію, розвинені професійні вміння, включаючи прийняття рішень, планування, алгоритми вирішення проблемних ситуацій, тобто все те, що веде до отримання високих результатів у професійній діяльності.

Відзначаючи тісну взаємозалежність професійного та особистісного зростання, Дж. Річардс розкриває відмінність між професійною підготовкою та професійним розвитком вчителів іноземної мови на прикладі визначення мети. На його думку, метою професійної підготовки може бути:

• відпрацювати методику ефективного початку заняття;

• ознайомитися з новим підручником, який відповідає рівню володіння іноземною мовою учнів;

• навчитися користуватися новими технічними засобами/програмами навчання;

• освоїти і впровадити практику зворотного зв’язку в оцінці діяльності учнів тощо.

Мету професійного розвитку можна сформулювати таким чином:

• зрозуміти, які механізми лежать в основі засвоєння іноземної мови;

• зрозуміти, як змінюються ролі викладача залежно від етапу навчання, типу учнів, мети курсу;

• розібратися, що вплинуло на прийняття того чи іншого рішення на занятті;

• переглянути власні принципи і стиль викладання;

• визначити психологічні особливості учнів і типи завдань, які найбільше підходять їм для виконання тощо .

Як зазначалося вище, професійний розвиток педагога відбувається поряд з розвитком його особистості. Особистісний розвиток дає стимул для професійного зростання через більш глибоке розуміння дидактичних і методичних принципів, що в сукупності являє собою досвід педагогічної діяльності. У свою чергу зміни в професійній діяльності незмінно супроводжуються змінами в особистості педагога внаслідок критичного осмислення та рефлексивного переосмислення своїх переконань, життєвих цінностей, набутого досвіду.

Педагогічна рефлексія відіграє важливу роль у професійному розвитку педагога. Вдаючись до рефлексії, педагог аналізує набутий досвід, робить висновки і будує плани на майбутнє. Рефлексія допомагає педагогу проявляти більшу гнучкість у плануванні занять з урахуванням реальних комунікативних потреб і психологічних особливостей учнів, що переводить взаємодію викладача і учня з «суб'єкт-об'єктного» рівня на «суб'єкт-суб'єктний».