50. Поняття внутрішньої техніки викладача.

Поняття "педагогічна техніка" містить дві групи складових.

Перша група пов'язана з умінням педагога керувати своєю поведінкою: техніка володіння своїм організмом (мімікою, пантомімікою); керування емоціями, настроєм для зняття зайвого психічного напруження, збудження творчого самопочуття; опанування уміння соціальної перцепції (техніка керування увагою, уявою); техніка мовлення (керування диханням, дикцією, темпом мовлення). Друга група пов'язана з умінням вплинути на особистість і колектив: техніка організації контакту, управління педагогічним спілкуванням, організація колективних творчих справ тощо.

У залежності від мети виконання, педагогічну техніку умовно можна поділити на зовнішню і внутрішню. Зовнішня техніка - це втілення внутрішнього переживання особистості в його тілесній природі (міміці, голосі, мовленні, рухах, пластиці).

А внутрішня техніка - це створення внутрішнього переживання особистості, психічне настроювання вчителя на майбутню діяльність через вплив на розум, волю і почуття.

Важливим елементом внутрішньої техніки є емоційної стійкості у професійній діяльності.

Якості, які характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності:

• педагогічний оптимізм;

• упевненість в собі, як в учителеві, відсутність страху перед дітьми;

• уміння володіти собою, відсутність емоційної напруги;

• наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладання, рішучість).

51. Вербальна та невербальна комунікація.

Комунікативний процес реалізується за допомогою певних засобів — знакових систем, їх поділяють на вербальні (словесні) та невербальні (безсловесні).

Вербальна (слово) комунікація ( зв'язок, повідомлення) — процес взаємообміну інформацією за допомогою мови (усної, писемної, внутрішньої), який відбувається за своїми внутрішніми законами.

Вербальні засоби комунікації утворюють знакову систему, найменшою предметно-значущою одиницею якої є слово (вислів). У своїй сукупності слова, вислови є засобом розуміння думки того, хто говорить, й одночасно — засобом аперцепції (сприйняття на основі свого життєвого досвіду) змісту його думки.

У своїй комунікативній практиці людина здійснює внутрішнє і зовнішнє мовлення. Зовнішнє мовлення поділяють на усне (звукове) і писемне.

Усне мовлення — засіб безпосередньої комунікації в присутності обох мовців чи обох сторін, яка відбувається завдяки сприйманій органами слуху артикуляції мовних звуків і розрахована на передавання інформації іншим людям з метою впливу на їхню поведінку й діяльність.

До засобів невербальної комунікації належать:

1. Мова тіла:

а) статична експресія:

- фізіогноміка (експресія обличчя й фігури, зумовлена будовою тіла);

- артефекти (прикраси, манера одягатися, зачіска, косметика);

- система запахів (природні, штучні);

б) динамічна експресія:

- текесика (система дотиків, потиску руки, поплескування);

- просодика (характеристика голосу, темп, тембр, висота, гучність, наголошування, акцент);

- екстралінгвістика (використання пауз, покашлювання, сміху, позіхань, плачу);

- кінесика (комунікативно значущі рухи): виражальні рухи (міміка, жести, пантоміміка, постава, поза, хода); контакт очей (спрямованість руху, частота контакту, тривалість); авербальні дії (дії з предметами, тілесні рухи — почісування, потирання рук).

2. Міжособистісний простір: а) дистанція; б) взаємне розміщення під час спілкування.    3. Часові характеристики: а) час спілкування; б) запізнення; в) затримка дій.

Дослідження засвідчують, що невербальні засоби, зокрема жест, можуть мати більшу вагу у спілкуванні, ніж слово. 85 % сприймають інформацію за змістом жесту, а не слова.   До основних засобів невербальної комунікації педагога належать його зовнішній вигляд, пантоміміка, міміка, контакт очей (візуальний контакт), міжособистісний простір.

Зовнішній вигляд педагога. Педагог формує морально-етичні погляди й смаки своїх вихованців. Зовнішній вигляд педагога має бути естетично виразним. Неприпустиме недбале ставлення до своєї зовнішності, але неприємною є і надмірна увага до неї Головна вимога щодо одягу вчителя — скромність та елегантність.

Пантоміміка — це виражальні рухи всього тіла або окремої його частини, пластика тіла. Учитель мусить виробити манеру правильно стояти перед учнями на уроці. Усі рухи і пози повинні бути позначені витонченістю і простотою. Жест педагога мусить бути органічним і стриманим, без різких широких вимахів і гострих кутів Розрізняють жести описові і психологічні. Описові жести (показ розміру, форми, швидкості) ілюструють хід думки. Значно важливіші психологічні жести, що виражають почуття. Основні вимоги до жестів невимушеність, стриманість, доцільність.

Міміка — виражальні рухи м'язів обличчя. Вираз обличчя і погляд впливають на учнів сильніше, ніж слова. Варто показувати на обличчі і в жестах те, що стосується справи, сприяє виконанню навчально-виховних завдань. Важливі виразники почуття — брови, очі.

Контакт очей (візуальний контакт) — погляд співрозмовників фіксований один на одному, що означає зацікавленість партнером і зосередженість на тому, про що він говорить. Візуальний контакт з учнями має бути постійним і найбільше він потрібний для того, щоб учні відчували доброзичливе ставлення, підтримку, любов.

Міжособистісний простір (дистанція спілкування) — відстань між тими, хто спілкується, що є ознакою характеру взаємодії. Дистанцію до 45 см прийнято вважати інтимною, 45 см — 1 м 20 см — персональною, 1 м 20 см — 4 м — соціальною, 4 — 7 м — публічною. Більша відстань не дає можливості чітко сприймати міміку, ще більша (12м) — жести і рухи корпуса. Це призводить до появи бар'єрів у спілкуванні. Зміна дистанції — прийом привернення уваги під час уроку. Скорочення дистанції посилить вплив.