31. Зміст виховання студентської молоді, характеристика основних напрямів.

Зміст виховання — це система морально-духовних, інтелек­туальних, трудових, фізичних та естетичних якостей, переко­нань, умінь і навичок, які спрямовані на досягнення основної мети виховання — формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Зміст виховання зумовлюється потребами суспільно-еконо­мічного розвитку. Займаючись такою складною сферою діяльності як виховання, потрібно мати конкретну програму.

Процес виховання має характер наступності й неперервності. Тому наступні покоління повинні використовувати духовні на­дбання попередніх, багатство загальнолюдських і національних морально-духовних вартостей. Але основний зміст виховання має базуватися, передусім, на національних засадах.

Програма виховання містить такі змістові компоненти:

—формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держа­ви, готовності її захищати;

—забезпечення духовної єдності поколінь, виховання пова­ги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

—формування високої мовної культури, оволодіння україн­ською мовою;

—прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

—виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею світоглядної позиції;

—утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

—формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

—забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і мо­лоді, охорони та зміцнення їх здоров´я;

—виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

—формування глибокого усвідомлення взаємозв´язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідаль­ністю;

—забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості;

—формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

—розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, за­безпечення умов їх реалізації;

—формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовки їх до життя в умовах ринкових відно­син".

У системі професійної підготовки фахівців у ВНЗ має продовжуватися процес реалізації вимог про­грами виховання всебічно розвиненої особистості. У виховній роботі зі студентською молоддю варто використовувати різні фор­ми: безпосередню навчальну, виробничу діяльність, участь у гро­мадських справах, поводження у побуті.

Основною формою діяльності, яка забезпечує виховання осо­бистості студента, становлення його професіоналізму, є різні види навчальних занять. Тут відбувається виховний вплив на свідомість і волю студентів, з одного боку, через зміст навчального матеріа­лу, з іншого — через організацію студентів на навчальну працю і передусім через морально-духовний потенціал викладача.

Організовуючи навчальну діяльність, педагог має внутрішньо проектувати її на процес формування особистості з погляду зав­дань всебічного, гармонійного виховання: якою мірою навчаль­ний матеріал сприятиме формуванню наукового світогляду сту­дентів; яким чином спеціально організована пізнавальна ді­яльність студентів впливатиме на їх інтелектуальний розвиток, чи допоможе вона оволодінню методами самостійної пізнаваль­ної праці; як виучуваний навчальний матеріал сприятиме станов­ленню професіоналізму майбутнього фахівця; як впливатиме зміст навчального матеріалу на формування почуттів, переко­нань, естетичних смаків, морально-духовних цінностей та ін.

У системі роботи зі студентською молоддю важливе місце ма­ють займати такі засоби виховання, як свята, вечори дозвілля, конкурси та ін. Організатори цих та подібних заходів повинні дбати про їх виховну доцільність, педагогічну спрямованість. Включення студентів у процес підготовки та проведення дозвіль­них, розважальних заходів — це також своєрідна школа вихо­вання і становлення професіоналізму майбутніх учителів, соці­альних працівників, інженерів, правознавців та ін. Важливо, щоб подібні заходи мали надійне морально-духовне й естетичне під­ґрунтя, базувалися на засадах загальнолюдської і національної культури.

Виховання студентів не є відокремленою ділянкою впливу на особистість. Воно діалектично пов´язане з усією системою вихо­вання людини. Тому у цій діяльності необхідно використовувати загальнопедагогічні методи виховання. Метод виховання — це спосіб впливу вихователя на свідомість, волю і поведінку вихо­ванця з метою формування у нього бажаних якостей, всебічного гармонійного розвитку особистості. Це досить складний інстру­мент впливу на особистість. Помилково бачити у методах вихо­вання своєрідні рецепти для досягнення мети. Педагог має володіти значним спектром методу виховання, глибоко розуміти психолого-педагогічні за­сади кожного методу і виявляти педагогічну мудрість та май­стерність при застосуванні того чи того методу щодо конкретної особистості, зважаючи на реальні обставини.

Загальні методи виховання традиційно класифікуються за­лежно від їх функціональної спрямованості. На цій основі виді­ляють такі три групи методів:

—формування світогляду й духовно-аксіологічних орієн­тацій;

—методи організації діяльності і формування поведінки;

— методи стимулювання та коригування поведінки і діяль­ності особистості.

Основні характеристики методів:

Переконування — це метод, що передбачає навмисний ціле­спрямований вплив на свідомість, волю і почуття вихованців з метою формування в них стійких переконань. Переконування — провідний спосіб впливу педагога на вихованців з використанням такого важливого засобу, як слово.

Приклад — метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціально­го успадкування.

Важливе місце в системі методів займає вимога як метод пе­дагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Ме­тод вимоги перебуває в тісному зв´язку з іншими методами.

У вищих навчальних закладах особливо важливо розробити, по-перше, систему правил, забезпечити на першому етапі дію методу переконування та прикладу з боку педагогів і, по-друге, запровадити дієвість вимог. Тоді налагоджується педагогічно доцільний темп і ритм життєдіяльності.

Вправи — це метод виховання, що передбачає планомірне, організоване, повторне виконання певних дій з метою оволодін­ня ними, підвищення їх ефективності та формування умінь і на­вичок.

Окреме місце у процесі формування умінь та навичок, оволо­діння досвідом поведінки займає метод привчання, що передба­чає організацію планомірного і регулярного виконання вихован­цями певних дій з елементами примусу, обов´язковості з метою формування конкретних звичок у поведінці. Варто зауважити, що ці методи ширше використовуються у процесі виховання дітей дошкільного і шкільного віку. Щоправда, в специфічних умовах (у військових та інших воєнізованих підрозділах, у вищих на­вчальних закладах військового типу) їх широко використовують і в системі виховання дорослих.

Окрему групу становлять методи, які спрямовані на організа­цію діяльності та формування поведінки вихованців. Це схвален­ня та осудження. Схвалення— це спосіб педагогічного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем пове­дінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і сти­мулювання до діяльності. Осудження — це метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осу­ду чи гальмування його негативних дій і вчинків.

У реальному житті окремі студенти не завжди виявляють ви­хованість і відповідальність у виконанні своїх обов´язків, правил внутрішнього розпорядку, норм співжиття. Тому в таких випад­ках доводиться вдаватися до педагогічних стягнень. Цього не вар­то уникати. По-перше, статутом закладу має бути визначена сис­тема відповідного реагування на негативні впливи, по-друге, ко­жен член студентського колективу має усвідомити, що за будь-який негативний вчинок він несе відповідальність. Має діяти принцип невідворотності реагування. Коли стягнення виступа­ють не як кара, а як справедливі вимоги в інтересах особистості чи колективу, вони є дієвими чинниками виховного процесу. Стягнення, як і заохочення, мають соціально-психологічний вплив не лише на особистість студента, якого ці дії стосуються безпосередньо, але й на інших членів колективу.

У процесі виховання не буває однакових ситуацій і стандарт­них підходів до використання тих чи тих методів. Багато тут за­лежить від знань, таланту, досвіду і творчості вихователя.