Поняння про процес навчання. Типи навчального процесу у школі
Процес навчання — це сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій учителя і учнів, спрямованих на забезпечення свідомого і міцного засвоєння системи наукових знань, умінь і навичок, формування вміння використовувати їх у житті, на розвиток самостійності мислення, спостережливості та інших пізнавальних здібностей учнів, оволодіння елементами культури розумової праці і формування основ світогляду. Навчальний процес визначають і як "специфічний шлях виховання, який полягає в організації спільних видів професійно-педагогічної діяльності викладача і діяльності студента, спеціально спрямованих на реалізацію мети й того чи іншого завдання виховання та підготовки спеціаліста".
Типи навчання: а) інформаційно-повідомляючого; б) пояснювально-ілюстративного; в) проблемно-дослідницького.
Інформаційно-повідомляючий тип навчального процесу спирається на пам'ять, запам'ятовування того, що вивчається. Викладач виступає в ролі ретранслятора фактичного матеріалу, студенти — в ролі приймачів. При цьому від останніх не вимагається усвідомлення, навчання будується на механічному запам'ятовуванні, зазубрюванні і дослівному відтворенні завченого. Такий тип характерний для схоластичного навчання в університетах і академіях середньовіччя.
Історично наступний тип навчання — пояснювально-ілюстративний — пов'язаний з ім'ям видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського. Основою його є природо-і культуровідповідне навчання, що базується на свідомому засвоєнні, відтворенні і застосуванні знань і умінь з якнайширшим використанням наочності. Принцип наочності Я.А.Коменський визначав як "золоте правило дидактики". Саме цей тип навчання, маючи більш як 350-річну історію, залишається провідним у практиці сучасної вітчизняної вищої школи.
Однак, залишаючись по суті репродуктивним типом навчання, він не може сповна відповідати вимогам часу. Йдеться насамперед про надзвичайно швидке зростання загального обсягу знань з кожної дисципліни, взаємопроникнення і розгалуження наук. Це робить обсяг знань, необхідних для засвоєння сучасним спеціалістом, практично безмежним. Нагальною постає проблема навчання протягом усього життя, що в свою чергу потребує навичок самоосвіти, здатності до творчої діяльності.
Проблемно-дослідницький тип. Сутність його у широкому застосуванні методики проблемного навчання, формуванні у студентів відповідних способів мислення і діяльності; цілеспрямованому управлінні самостійною роботою, організації самоосвіти тощо. Такий тип навчання є особистісно орієнтованим. Викладач не тільки несе інформацію, а й відповідає за керування пізнавальною діяльністю студентів у навчальний і позанавчальний час. Студент є активним учасником навчального процесу, із зацікавленням "шукаючи" знань, яких йому не вистачає, долаючи пізнавальні труднощі, задовольняючи і розвиваючи творче мислення, творчий підхід до діяльності.
Структурні компоненти навчального процесу
Процес навчання є складною системою, структуру якої становлять дві підсистеми: зовнішня і внутрішня.
Структура навчального процесу , по-перше, вказує на те, що навчання має двосторонній характер і зумовлює необхідність тісної взаємодії суб'єкта викладання і суб'єкта учіння на всіх етапах навчальної роботи, починаючи з постановки її мети та завдань і завершуючи перевіркою та оцінкою її результатів. «Вилучення» учнів на будь-якому етапі навчання призводить до припинення процесу їх навчально-пізнавальної діяльності.По-друге, дає педагогам чітке уявлення про його основні ланки. По-третє, дає педагогові чітке уявлення про динамізм і перманентність навчального процесу.
Складові компоненти процесу навчання: цільовий, стимулююче-мотиваційний, змістовий, операційно-дійовий (форми, методи), контрольно-регулювальний, оцінювально-результативний. Ці компоненти характеризують завершений цикл взаємодії вчителя й учнів (від постановки цілей до досягнення результатів навчання).
1) Цільовий компонент – усвідомлення педагогом і прийняття учнями цілі і завдань теми, розділу, навчального предмету. Цілі і завдання визначаються на основі вимог навчальної програми, урахування особливостей учнів класу.
2) Стимулююче-мотиваційний компонент – використання системи прийомів із стимулювання в дітей зацікавленості, потреби у вирішенні поставлених перед ними навчальних завдань. Стимулювання повинно породжувати внутрішній процес виникнення в учнів позитивних мотивів учіння. Мотивація в навчанні виявляється на всіх етапах.
3) Змістовий компонент – визначається навчальною програмою і підручниками. Зміст конкретизується вчителем з урахуванням поставлених завдань, специфіки виробничого й соціального оточення, навчальних можливостей учнів.
4) Операційно-дійовий компонент відображає процесуальну суть навчання і реалізується за допомогою оптимальних методів, засобів і форм організації викладання й учіння.
5) Контрольно-регулювальний компонент передбачає одночасний контроль викладача за ходом вирішення поставлених завдань і самоконтроль учнів за правильністю виконання навчальних операцій, точністю відповідей. Контроль здійснюється за допомогою усних, письмових, лабораторних та інших практичних робіт, заліків й екзаменів, опитування.
6) Оцінювально-результативний компонент передбачає оцінку педагогами і самооцінку учнями досягнутих в процесі навчання результатів, встановлення відповідності їх навчально-виховним завданням, знаходження причин тих чи інших прогалин в знаннях учнів.
Всі компоненти навчального процесу взаємопов’язані. Мета потребує конкретизації у завданнях, вона визначає зміст; ціль і зміст потребують певних методів, засобів і форм стимулювання й організації.