Тема 3. Психологія особистості керівника Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Давні історичні, політичні та соціальні вчення Єгип­ту, Ки­таю, Греції, Риму та інших країн відображали не лише основні риси ранніх типів суспільства, а й певні характерологічні особ­ливості правителів (керівників) тогочасних держав. Зароджува­лися капіталістичні відносини — від­носини ринку. На історич­ній арені постав підприємець, керівник нового типу, який дбає про вдосконалення продуктивності праці, технології виробниц­тва, робочої сили. З часом сформувалися різноманітні типи та­ко­го керівника, які різнилися між собою принципами, куль­ту­рою управлінської діяльності. Керівник-диктатор (лат. диктую, наказую). Розвиток індустрії, промисловості, збільшення обсягів виробництва, особливо у другій половині XIX ст., вису­нули нові проблеми в галузі управління. Керівник-патерналіст (лат. pater – батьків­ський). Розвиток промисловості, ускладнення суспіль­них і виробничих відносин, утворення великих про­мислових моно­полій, які почали переростати у транс­національні конгломерати, зумовили якісні зміни в суті, організації праці, у свідомості ке­рівника – розу­міння того, що праця потребує певної професійної під­готовки працівників. Керівник-маклер загалом виконує споживацьку функцію, адже має справу з уже створеними цінностя­ми. Його праця спрямована не на створення нових засо­бів виробництва, товарів, умов для вдосконалення пра­ці робіт­ників тощо, а на маніпулювання (завищення, зниження) цінами під час перепродажу. Керівник як новатор. Ця управлінська роль керів­ника є дуже важливою, особливо в час змін і нововве­день. Зміни в організації спрямовані на перетворення певних компо­нентів структури або функціонування ор­ганізації. Керівник, як правило, є ініціатором їх упро­вадження. Керівник як вихователь уміє пере­дати власний досвід іншим, надає психолого-педагогічну допомогу тим, хто її потребує (підлеглим, молодим керівникам).

Вивчення мотиваційної сфери особистості керівника детермі­новане як соціально-економічними умовами, вимогами науково-технічного та загальнокультурного прогресу, так і назрілою пот­ребою пошуку досконалі­ших форм, методів, технологій підго­товки, формування та розвитку кадрів управління. Знання моти­вації – су­купності причин психологічного характеру, що пояс­нюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність – розкриває причини вибору керівником певної тактики поведінки під час розв’язання управлінсько­го завдання, дає змогу зрозу­міти, чому один управлінець діє, спираючись на матеріальні сти­мули, інший – на моральні спонуки. Найважливіший компонент мо­тиваційної сфери особистості керівника – потреби. Сукуп­ність потреб керівника зу­мовлює мотивацію посадового росту. Зіставлення про­відних мотивів керівників з успішністю управ­лінської діяльності висвітлює різні мотиви для різних рівнів сформованості управлінської діяльності. Мета – це безпосе­редньо усвідомлюваний результат, на який у конкретний момент спрямована дія, що задовольняє актуалізовану потребу керівни­ка. Мотиви досягнення її можуть бути різними: намагання до­сягти успіху в управлінській ді­яльності, отримати визнання се­ред колег, задовольнити свої матеріальні, духовні потреби тощо. Але діяльність керівника мотивується лише значущими та без­посередньо пов’язаними з досягненням мети мотивами. Потреби й мо­тиви є фундаментом життєвої мети особистості керівни­ка, яку можна розглядати як просування рівнями ієрархії системи управління і як особистісний управлінський роз­виток. Образ майбутнього управлінського шляху, вектор «мотив – мета», що формується на базі потреб особистос­ті, забезпечує відповідаль­ність і активність керівника у процесі прийняття рішень щодо кар’єри.

Труднощі в роботі керівників: обмануті очікування, некомпе­тентний перший шеф, соціально-психологічна глухота, пасив­ність, ігнорування реальних критеріїв оцінювання, конфлікт по­колінь.

Якості особистості керівника – найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність. Важ­ли­вим біографічним показником вважають вищу освіту керів­ників. Здібності керівника – це психологічні особливості керів­ника, які є умовою досягнення ним високих ре­зультатів у спів­праці з підлеглими та виконанні зав­дань організації. Здібності поділяють на загальні й специфічні. Особистісні риси керівника. До них відносять стій­кість до стресу, здатність домінувати, прагнення до пе­ремоги, впевненість у собі, креативність, емо­ційну врів­новаженість, відповідальність, заповзятливість, надій­ність, незалежність, товариськість.

Вимоги до управлінської діяльності не можуть бути втілені в життя без урахування психологічної своєрід­ності людини, яка виявляється і в її статі. Чіткими є вимоги жінок-підлеглих до керівників-чоловіків, які зводяться до таких положень: ставлен­ня до них як до особистостей, що передба­чає підтримку й допо­могу їм; наявність зворотного зв’язку, оскільки пишають­ся своєю роботою і прагнуть виконувати її краще; підпорядкування компетентному керівнику; можливість підвищення своєї квалі­фікації; прояв уваги до своїх пропозицій; визнання їх професій­ної кваліфікації; справедливість керівництва.

Поняття «ортобіоз» тлумачать як правильний, ро­зумний спосіб життя. Ортобіотика досліджує механізми протистояння стресам, способи захисту від несподіванок, службових неприєм­ностей, навчає спокійно сприймати успіхи сво­їх колег тощо.

Людська особистість може не тільки розвиватися від нижчих форм до вищих (прогресувати), зупинятися у своєму розвитку, а й деградувати (рухатися назад, зане­падати), що свідчитиме про її регрес. Регрес (лат. rеgressus – зворотний рух) – перехід від вищих форм до нижчих, зміна до гіршого, занепад. Такі зміни можуть бути тимчасовими, стійкими або незворотними. Осо­бис­тісний регрес керівника зумовлю­ється поступовими, безперер­вними та незворотними змі­нами, що можуть бути пов’язані з віком, особливостями психіки, а також особливостями управлін­ської діяль­ності, системним оточенням. Саме особливості управ­лінської діяльності визначають деформацію.