Термінологічний словник

Внутрішньоособовий конфлікт – це стан структури особи­стості, коли в неї одночасно існують суперечливі та взаємо­виключні мотиви, ціннісні орієнтації та цілі, які вона в даний момент часу не в змозі вирішити, тобто розробити пріоритети поведінки, що ґрунтуються на них.

Група – це двоє або більше людей, які взаємодіють між со­бою і одночасно впливають один на одного.

Груповий егоїзм – ціннісна орієнтація групи, яка харак­тери­зується переважанням групових інтересів і потреб щодо інтере­сів інших груп.

Динаміка конфлікту – це хід розвитку конфлікту за його етапами і фазами.

Згуртованість колективу – ціннісна орієнто­вана єдність, яка визначається за рівнем співпадіння думок членів групи щодо найбільш значущих для неї об’єктів.

Керівництво – здійснення впливу на людей і налагодження з ними міжособистісних стосунків з метою виконання завдань, які стоять перед організацією.

Колектив – це соціально оформлене об’єднання груп людей, які спільно працюють над досягненням суспільно значимої мети на підставі ідейної спільноти, товариських відносин, співробіт­ництва і взаємодопомоги.

Комунікативні бар’єри – це деформація комунікаційного процесу, викликана різними причинами, яка може приводити до неадекватних дій адресата.

Комунікація – процес обміну інформацією та змістовим зна­ченням між двома або більше людьми (тобто передача інфор­мації).

Конфліктна ситуація – це накопичені протиріччя, пов’язані з діяльністю суб’єктів соціальної взаємодії, що об’єктивно створюють підґрунтя для реального протиборства між ними.

Конфліктологія – це система знань про закономірності та механізми виникнення і розвитку конфліктів, а також про прин­ципи й методи управління ними.

Конформізм – пристосовуваність, пасивне сприйняття чужої думки, невиправдана поступка у конфлікті.

Макросередовище конфлікту – це сукупність тих умов, які впливають на розвиток конфліктів між великими соціальними групами й державами.

Мотиваційний компонент психологічної готовності до управ­лін­ня – сукупність мотивів, які забезпечують ефективність управлін­ської діяльності.

Неформальні колективи – це колективи, які виникають спонтанно під впливом єдності інтересів, взаємних симпатій, дружніх відносин і не мають нормативно-правових документів, що регламентують їхню діяльність.

Об’єктивні фактори прийняття управлінських рішень – фактори, які пов’язані безпосередньо з управлінською ситуацією.

Операційний компонент психологічної готовності до управ­лін­ня – сукупність умінь і навичок, які визначають ефективність управлінської діяльності.

Особистiсний профiль прийняття керівником управлiн­ських рiшень – найхарактернiші для керівника способи, прийо­ми аналiзу та розв’язування управлiнських проблем.

Особистісний компонент психологічної готовності до управлін­ня – сукупність особистісних характеристик керівника, які впли­вають на ефективність його управлінської діяльності.

Первинні колективи – це колективи підрозділів, завдання яких полягає в об’єднанні працівників навколо окремого техно­логічного процесу, здійснюючи який вони вступають у постійні, безпосередні контакти.

Предмет конфлікту – об’єктивно наявна чи уявна пробле­ма, що служить причиною протиборства між сторонами (проб­лема влади, взаємин, першості співробітників, їхньої сумісно­сті). Це саме та суперечність, яка є причиною виникання кон­флікту. Предмет конфлікту – це причина його виникнення (при­від) – конфліктна ситуація, інцидент.

Прийняття управлінського рішення – вибір керівником най­до­цільнішого способу розв’язання управлінської проблеми з кількох можливих варіантів.

Причини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, що передують конфліктові та спричиняють його за певних умов діяльності суб’єктів соціальної взаємодії.

Проблемна ситуація – співвідношення обставин і умов, що містить протиріччя і не має однозначного вирішення, у яких розвивається діяльність особистості чи групи.

Прогнозування конфліктів – це обґрунтоване припущення щодо можливості їх виникнення й розвитку. Воно ґрунтується на дослідженнях конфліктів і на практичній діяльності з діагно­стики соціальних суперечностей, які назрівають. Прогнозування конфлікту – найважливіший вид діяльності суб’єкта управління, який спрямовано на виявлення причин конфлікту в потенцій­но­му розвитку.

Психологічна готовність до управління – комплекс взаємо­пов’язаних і взаємозумовлених психологічних якостей, які за­без­печують успішність управління, можливість прийняття керів­ником нестандартних, оригінальних управлінських рішень.

Розв’язання конфлікту – заключна фаза в процесі управлін­ня, яка забезпечує завершення конфлікту. Розв’язання може бу­ти повним і неповним.

Соціальний конфлікт – це вища стадія розвитку супереч­но­стей у системі стосунків людей, соціальних груп, соціальних інсти­тутів суспільства, яка характеризується максимальним під­силенням протилежних тенденцій і інтересів у поведінці індиві­дів і соціальних спільнот і супроводжується їх конфронтацією та боротьбою.

Соціально-психологічний клімат – це фіксований стан мі­жособистісних відносин у колективі, який харак­теризується гру­повою згуртованістю, інтегративністю, відповідністю формаль­ної структури неформальній, взаємною довірою, рівнем ком­форт­ності та іншими соціально-пси­хологічними показниками.

Стиль керiвництва – це цiлiсна, вiдносно стiйка система ме­тодiв, способiв, прийомiв впливу керiвника освiтньої установи (або групи керiвникiв) на колектив із метою виконання управ­лiнських функцiй, яка характеризується певними iндивiдуально-типологiчними особливостями.

Суб’єктивні фактори прийняття управлінських рішень – фактори, які зумовленi iндивiдуально-психологiчними характе­ристиками самого керiвника.

Тимчасові колективи – це колективи, які створюються на визначений проміжок часу (від декількох годин, щоб відзначити день народження, до декількох місяців – під конкретне завдання організації).

Формальні колективи – це колективи, які створюються за волею керівництва і діють на підставі установчих документів (ста­туту, установчого договору, положення, посадової інструкції та ін.) для досягнення визначеної мети. Формальні колективи створюють підрозділи, тобто групи відповідно до горизон­таль­ного розподілу праці, а також і рівні управління відповідно до вертикального розподілу.