Тема 2. Поняття та загальна характеристика влади і керівництва Методичні рекомендації щодо вивчення теми

Керівництво – це цілеспрямована діяльність менеджера, який очолює якусь організацію (підприємство), яка здійснюється за допомогою функцій і методів менеджменту, комунікацій тощо, шляхом прийняття управлінських рішень. Керівництво – це мож­ливості впливати на поведінку інших людей, які офіційно нада­ються керівнику згідно з повноваженнями, що відповідають йо­го посаді, та ґрунтуються на формальних посадових і функціона­льних відносинах.

Керівництво полягає у праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання. Це право випливає з повноважень менеджера, які визначають його компетенцію в межах формальної організації. Діапазон керівництва залежить від статусу керівника, тобто він є єдиноначальником чи особою, яка очолює колективний орган управління. Керівник-єдинона­чальник здійснює управління на основі єдиноначального прий­няття рішень і контролю за процесом праці, несучи повну відпо­відальність за діяльність організації.

Сильне та ефективне керівництво організацією сприяє ство­рен­ню атмосфери участі та колективної підтримки цілей діяль­ності організації, в якій її члени отримують стимул в усуненні бар’єрів і досягненні запланованих результатів. Для того щоб керівництво було ефективним, необхідно вміло будувати вза­ємини з підлеглими.

Основні елементи забезпечення ефективного керівництва: іні­ціативність; поінформованість; захист власної думки; прийняття рішень; розв’язання конфліктних ситуацій; критичний аналіз своїх дій.

Влада й керівна посада – найдієвіші інструменти ефектив­но­го управління. Щоб складна організація виконувала свої завдан­ня, необхідно забезпечити виконання всіх функцій управління. Але неможливо виконувати функції планування, організації, мо­тивації й контролю, якщо немає ефективного керівництва.

Керівництво в менеджменті – це процес владного впливу одного працівника (керівника) на трудову діяльність інших. Щоб виконувати функції керівника, йому потрібно мати владу, тоб­то можливість впливати на поведінку підлеглих.

Вплив – це будь-яка поведінка однієї людини, яка вносить зміни до поведінки, стосунків, відчуттів тощо іншої людини. Конкретні засоби, за допомогою яких люди впливають один на одного, можуть бути найрізноманітнішими: прохання, вказівка, погроза, порада тощо. Керівник використовує вплив для спону­кання підлеглих до ефективної, продуктивної праці. Щоб вплив був результативним, керівник має використовувати владу.

У процесі управлінської діяльності використовуються три основні системи впливу: імперативна, маніпулятивна і діалогіч­на. Найкращою формою впливу є змішана форма, із пріоритетом діалогічної моделі впливу. Значна частина впливу на особис­тість у процесі управління пов’язана з мовним впливом. Виді­ляють різні за видами способи впливу: експліцитні й імпліцитні, безпосередні й опосередковані, навмисні і ненавмисні, котрі можуть реалізуватися безпосередньо у взаємодії, у письмовому й усному мовленні. Найефективнішими способами впливу вва­жаються: переконання, маніпуляція, примушення. Застосування різних типів впливу залежить від багатьох факторів, таких як управлінська ситуація, психологічний клімат колективу тощо. У цілому в умовах управлінської діяльності цей вплив комплекс­ний, що поєднує в собі різні елементи.

Будь-який вплив може бути надмірним, оптимальним або не­достатнім. Залежно від сили застосовуваного впливу природно буде знаходити його ефективність (високу чи низьку) в діяль­но­сті менеджера. Ця кількісна нееквівалентність управлінського впливу ґрунтується на теоретичній концепції про тризональну мотиваційну структуру особистості. Доцільний рівень впливів менеджера не повинен бути ні занадто низьким, ні занадто висо­ким. Отже, менеджер повинен впливати в оптимальній зоні, до­сягаючи в такий спосіб стабільності управління, а не працювати в екстремальних зонах, коли підлеглий не реагує на впливи в одному випадку, коли міра впливу занадто мала й незначуща, в іншому – занадто велика й високозначуща в суб’єктивному сприйнятті людини.

Владу можна визначити як можливість впливати на поведін­ку інших людей. Влада невід’ємна від управління, вона надає мож­ливості керівникові виконувати свої функції.

Переконання – це такий спосіб впливу керівника на підлег­ло­го, за якого останній свідомо прагне виконати роботу якнайкра­ще. Тобто в цьому випадку керівник не говорить підлеглому, що і як потрібно зробити, а, цілеспрямовано звертаючись до його потреб, інтересів, спонукає працівника самостійно приймати рі­шення про потрібні дії.

Здатність впливати шляхом переконання залежить від низки чинників. Керівник має користуватися довірою підлеглих. Йому слід знати потреби підлеглих і апелювати до них. Важливо правильно побудувати бесіду, метою якої є переконання.

Вплив шляхом переконання – це ефективна передача власної думки. Переконання ґрунтується на владі прикладу й владі експерта. Різниця полягає лише в тому, що виконавець повністю розуміє, що він робить і для чого. Керівник організовує загальні збори трудового колективу, щоб з’ясувати їхню думку й поясни­ти необхідність змін. Активно домагаючись згоди, керівник намагається впливати на виконавця через його потребу в повазі. При цьому чинність впливу шляхом переконання зростає. Це від­бувається тому, що керівник визнає компетентність виконав­ця, а виконавець почуває, що до нього переходить частина влад­них функцій керівника.

Щоб досягти бажаного, керівник може застосувати не тільки логіку, а й емоції. Яскравим прикладом переконання є відносини між продавцем і покупцем, страховим агентом і клієнтом. Нама­гайтеся впливати на інших, випромінюйте емпатію й відкри­тість, поважайте погляди ваших опонентів, умійте вислухати їх не перебиваючи, заохочуйте цінні пропозиції ваших підлеглих.

Реальна влада залежить від ієрархії взаємовідносин керівни­ка, знання ним методів впливу на підлеглих, а також їхньої пси­хології та мотивації. Ці основи влади є інструментом, за допомо­гою якого керівник може примусити підлеглих виконувати ро­боту, спрямовану на досягнення цілей організації. Вони ж є за­собами, які можуть бути використані неформальним лідером, щоб сприяти або заважати досягненню цілей організації. У кож­ної з перерахованих форм влади є свої плюси й мінуси. Мене­дж­мент виділяє такі форми влади: влада, яка ґрунтується на приму­шенні; влада, що ґрунтується на винагороді; експертна влада; законна влада.