3.1. Тнк, глобальні корпорації і проблема корпоративної консолідації.

На сьогодні ТНК здійснюють активну раціоналізацію структури управління, яка дозволяє їм поступово набувати рис глобальних структур і передбачає наступні заходи:

1. перехід від вузької функціональної спеціалізації до інтеграції в змісті і характері власне управлінської діяльності;

2. перехід від традиційно пірамідальних структур управління до плозьких;

3. дебюрократизація;

4. децентралізація ряду функцій управління;

5. підвищення значення автономних груп, команд в середині ТНК;

6. активне використання мережевих принципів управління;

7. орієнтація на конкуренцію, що заснована на част.

8. орієнтація на передбачення;

9. безмежність компанії;

10. активне використання горизонтальних принципів управління.

Таким чином на сьогодні формуються такі види глобальних компаній: 1горизонтальні, яким притаманні наступні ознаки: -організаційна структура глобальних корпорацій формується навколо базових процесів зі специфічними цілями кожного з них; -мінімізація діяльності в середині кожного базового процесу;-раціоналізація витрат;-активне використання між функціональних автономних робочих груп.

Все це дозволяє підвищити гнучкість компанії, скоротити нераціональні витрати і мобілізувати ресурси. Різновидом горизонтальних компаній едхократичні компанії, які зазвичай створюються для виконання нестандартних і складних робіт в умовах швидкозмінюючих і непередбачених чинників зовнішнього середовища в науково-технологічній, хімічній, медичній галузях.

2 Мережеві корпорації, які створюються в умовах постійних змін зовнішнього середовища, розширення простору корпорацій, підвищення значення фактору часу і постійного ускладнення виробничої і комерційної діяльності. Виділяють мережі, які формуються навколо однієї великої компанії і мережу компаній, що є близькими за масштабами.3 Оболонкові компанії – це компанії, які частину власних бізнес функцій, перш за все виробництво, передають на контрактній основі стороннім підрядникам, а самі безпосередньо зосереджують увагу на трансакційній складовій бізнесу.

Переваги цих компаній: - адаптованість; - концентрація на пріоритетних галузях спеціалізації; - раціоналізація витрат; - низький рівень зайнятості; - залучення до мережі найкращих партнерів. Недоліки цих компаній: - конкурентне середовище власних підрядників; - неможливість відслідити якість виробництва; - загроза надмірного ускладнення; - надмірна спеціалізація; - субоптимізація.

3.2. Статус держав в умовах глобалізації.

На сьогодні держава поступово втрачає можливість здійснення абсолютного контролю на власному економічному просторі. Державний суверенітет втрачає власний закордонний зміст. Історичною основою процвітання держави були природні ресурси, які розмінювались на певній географічній території. Володіння ж територією, її охорона були традиційними функціями держави. Проте, вже на ранніх етапах інтернаціоналізації держави змушені були вступати в договірні відносини одна з іншою, що де-факто звужувало державний суверенітет. Крім того, на сьогодні основним фактором економічного процвітання держави є не матеріальні ресурси, а інтелектуальні. Глобалізація не означає, що держави абсолютно втратять власний суверенітет. Скоріше за все вона вимагає трансформації традиційних функцій держави в світі незворотних технологічних реалій. Держави повинні спільними зусиллями перешкоджати появі неконтрольованих фінансових потоків, посилення нерівності, виникнення поза державних угруповань. На сьогодні на зміну міждержавним відносинам приходять відносини глобальні. Глобалізація буде також стимулювати процеси розпаду найбільш великих держав і інтеграцій, а також утворенню нових регіональних інтеграцій економічного типу на базі дрібних і середніх держав. Оскільки глобалізація набуває рис незворотності, формується також і нетрадиційні підходи щодо самоорганізації глобального середовища, яке може бути представлене наступною архітектурою:

1 встановлення глобальної цілісності як первинної надвеликої соціальної групи;

2 встановлення регіональних цілісностей, які відбуваються як шляхом злиття, так і шляхом розпаду більш великих цілісностей;3тривале існування історично-перехідних станів;4формування суб’єктів міжнародних відносин, які володіють глобальними інтересами і реальними можливостями забезпечувати їх в глобальних масштабах; 5 формування міжнародних організацій.

Таким чином на сьогодні серед суб’єктів глобальних відносин виділяють: -країни-системи, які є наднаціональними транснаціональними структурами, що здатні без здійснення прямої агресії відібрати у будь-якої країни весь національний прибуток шляхом включення його до складу світового і перерозподілу серед незначної кількості розвинутих країн;-агресори – можуть бути представлені: а) країнами-системами; б) геофінансовими транснаціональними потоками;-жертви агресії – включають: а) країни, які тільки-но втягують до себе інтернаціональні відтворювальні цикли; б) країни 3-го світу, що характеризуються монокультурним розвитком; в) будь-які стійкі економічні системи, які мають розвинуту виробничо-технічну базу і яка може бути перекомпанованою в ході нескінченних іновацій і технологічних перетворень. Серед інструментів управління глобальними трансформаціями виділяють наступні: класичні війни, які дозволяють: а) перерозподіляти географію ризиків; б) підвищувати частку військового сегменту у світовій торгівлі; в) очікувати на мультиплікаційний вплив іновацій; г) знижувати конкурентоспроможність певної групи країн на світових ринках.

Результатами останніх війн були:

1. югославської: а) загострення суперечностей в межах ЄС, що загальмувало валютну і економічну інтеграцію; б) політична і економічна дестабілізація Західної Європи в наслідок потужної хвилі біженців з Балканів; в) відток капіталів з ринків ЄС і уповільнення темпів економічного зростання. 2. афганської: а) підвищення американського впливу на політику виробництва і експорту нафтогазових ресурсів Прикаспійських країн; б) суттєве підвищення кон’юктуриних ризиків в країнах-регіонах; в) фундаментальна перебудова світової карти нарко-виробництва та нарко-трафіку. 3. іракської.