5. Емпірична школа (кількісна, прагматична) (1950 р. І до нашого часу)

Основні напрямки теорії та практики емпіричної школи:

1. Увага до управлінського рішення.

2. Вивчення та практичне застосування теорії моделей.

3. Використання комп’ютерної техніки.

4. Еволюція ефективності: умови, фактори, критерії, оцінка

Представники цієї школи доводять, що завдання вчених — зібрати та узагальнити матеріали існуючої практики і розробити на цій основі рекомендації управлінцям. Ця школа зародилась не в кабінетах, а на практиці. Її авторами є менеджери, консультанти з менеджменту, бізнесмени. Представники емпіричної школи: П. Друкер, Р. Девіс, Л. Ньюмен, Лі Якокка, Л. Пітер, Т. Санталайнен, Р. Уотермен. Вони наголошують, що сучасний управлінець не повинен бути вузьким спеціалістом. Він повинен володіти загальними знаннями технічного, гуманітарного, економічного та інших профілів, володіти науково обґрунтованими методами і засобами управління. Пітер Ф. Друкер створив вчення про менеджмент як професійну діяльність, вперше виокремив навчальну дисципліну з менеджменту та довів необхідність її вивчення у вищих навчальних закладах. Йому належить концепція управління за цілями, яка мала революційний характер в управлінні. Результативність керівника зумовлюється такими факторами: особисті якості, досвід роботи в якості керівника, освіта в галузі управління, бажання бути керівником. Основними етапами управління за результатами вважаються: процес визначення результатів; процес управління ситуацією; процес контролю за результатами

12. Організація як функція управління: мета, зміст, принципи реалізації, види (типи), етапи реалізації, підходи до оновлення функції, сучасні методики реалізації.

Функція організації покликана забезпечити упорядкування діяльності людей під час періоду впровадження інновацій, розподіл повноважень та відповідальності за окремі ланки роботи. Домінуючими стають такі види діяльності, як координація та стимулювання. Координація в інно- ваційному менеджменті дозволяє уникнути надмірного хаосу, аритмії у період розвитку організації. Стимулювання забезпечує високий рівень зацікавленості персоналу в інноваційній роботі та її результатах.

Мета: формування керівної і керованої систем, а також зв'язків і відносин між ними, що забезпечують кооперування людей і знарядь праці з максимальною ефективністю протікання їх спільної трудової діяльності.

Принципи реалізації:

1) структурні принципи (розподіл праці, єдність мети та управління, співвідношення централізації та децентралізації, влада і відповідальність);

2) принципи процесу (справедливість, дисципліна, нагорода персоналу, корпоративний дух, єдність команд, підпорядкування головному інтересу);

3) принципи кінцевого результату (порядок, стабільність, ініціатива).

Процес організації праці в менеджменті утворюють три послідовні етапи:

1. Прогноз очікуваного результату на основі аналізу об'єктивних факторів (підвищення ступеня розмежування функцій між окремими працівниками, ланками та рівнями управління, деталізація прав і підвищення відповідальності посадових осіб, поглиблення професійного і кваліфікаційного поділу праці тощо).

2. Розроблення регламенту службової поведінки й нормативів на засоби праці (визначення кадрового складу із урахуванням усталеної практики поділу праці, закріпленого в посадових інструкціях і положеннях про структурні підрозділи; складання технологічних карт виконання управлінських робіт; забезпечення управлінської праці технічними засобами (персональні комп'ютери, засоби тиражування, копіювання та оброблення документів, засоби зберігання та переміщення документів, меблі і обладнання для службових приміщень)).

3. Виконання завдання. Після затвердження плану заходів і вироблення регламенту службової поведінки розпочинають виконання завдань із метою реалізації цілей організації.

Організація управлінської праці як система є результатом діяльності лінійного керівника, невід'ємною складовою менеджменту. У великих організаціях зі складною ієрархічною структурою управління доцільно створювати спеціальні підрозділи, основною функцією яких є постійне вдосконалення організації управлінської праці.

Методи організаційної діяльності:

1. За метою і часом дій: стратегічні, тактичні, оперативні.

2. За механізмом впливу: економічні, адміністративно-господарські,

соціально-політичні, організаційно-педагогічні, соціально-психо-

логічні.

3. За функціями управління: аналізу, планування, організації, конт-

ролю, регулятивно-корекційні.

4. За стилем управління: авторитарні, ліберально-популістські, демократичні.