Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія вчень про державу і право.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
672 Кб
Скачать
☆

35.Середньовічні школи юристів. Глоссатори, легісти,постглосатори.

З теоретичною підтримкою королівської влади в її боротьбі з феодальною роздробленістю і спробами церкви втручатися в справи світської влади з XII ст виступали середньовічні юристи (легисты). У XI-XII вв. у Болонье склалася школа глосаторів, що вивчали і викладали римське право (“глоса” - зауваження, пояснення). У спорі імператорів і церкви легісти і глоссатори виступали на стороні світської влади. Більшість легістів стверджували, що народ передав всю владу імператорам, влада яких необмежена і спадкова. Посилаючись на закони Римської імперії, де воля імператорів вважалася вищим законом, легісти вважали головним джерелом права закони, встановлені світською владою імператорів, королів, міст.

Аналогічні ідеї з XIV ст обгрунтовували постглосатори, коментатори, що застосовували правила схоластичної логіки до обробки матеріалу, зібраного глосаторами. Деякі юристи середніх століть вважали свободу природним правом, а рабство - породженням насильства. В цілому доктрина легістів відповідала інтересам імператорів, а також городян, що обтяжувалися залежністю від церковної влади.

Захист легістами незалежності світської влади викликав роздратування католицької церкви, що заборонила духівництву вивчення римського права, а також викладання його в Паризькому університеті. На противагу школам легистов в XII ст була створена школа канонистов, що систематизували папські декрети (Кодекс Граціана 12 ст) і булли, вирішення церковних соборів, вислову отців церкви, положення Біблії. Природне право вони ототожнювали з божественним законом, викладеним в священних книгах, а єдиним джерелом людського права вважали звичай. Каноністи схвалювали старі рішення синодів (IX ст), що строго забороняли єпископам і абатам наділяти свободою рабів або посвячувати їх в духовний сан. Каноністи загрожували анафемою тим, хто заохочував рабів до втечі або допомагав збіглим рабам.

Релігійні рухи, що вимагають відновлення апостольської церкви, в XVI ст прийняли масовий характер, охопили майже всю Західну Європу, переросли у ряді країн в релігійні війни. Ці війни незрідка зливалися із спробами крупних феодалів відновити минулу владу і незалежність або з народними рухами проти дворянських привілеїв, станових буд, феодальної залежності селянства.

Поряд з боротьбою релігійних течій посилювалася і розвивалася раціоналістична критика релігійного світогляду. До кінця XV ст культура Відродження (Ренесансу), що зародилася в італійських містах-державах ще в XIV ст, поширилася в інших країнах Західної Європи.

Бурхливі процеси тієї епохи зумовили глибокі зміни в ідеології західноєвропейського суспільства.

У своєрідних умовах XVI ст священне писання стало ідейною зброєю в боротьбі проти католицької церкви і феодальних буд, а його переклад з латині на народну мову - засобом революційної агітації і пропаганди. Текстами писання реформатори обгрунтовували вимогу відродження апостольської церкви; селянство і міські низи знаходили в Новому заповіті ідеї рівності і “тисячолітнього царства”, що не знає феодальної ієрархії, експлуатації, соціальних антагонизмов. Реформація, що почалася в Німеччині, охопила низку країн Західної і Центральної Європи.