56.Вчення Гегеля про державу і право.

Основні праці: «Конституція Німеччини», «Феноменологія духу», «Філософія духу», «Філософія права» та ін. Гегель здійснив ґрунтовний науковий аналіз сутності Д і П в рамках розв'язання однієї з центральних проблем своєї філософії - проблеми свободи, проаналізувавши зміст поняття свободи як конкретно-історичного явища. Для нього свобода - не ідеал, до якого має прагнути людство, і не пройдений, назавжди втрачений етап, а дійсність, актуальний стан суспільства.

Наявним буттям свободи у реальному житті є право. Конкретною формою вираження права є закон, який обмежує свавілля. Втіленням ідеї свободи і права є держава.

Ідея держави розкривається Гегелем трояко: 1) як безпосередня дійсність у вигляді індивідуальної держави. Йдеться про державний лад, державне право; 2) у відношеннях між державами як зовнішнє державне право; 3) як дійсність конкретної свободи окремої держави у всесвітній історії.

Всесвітня історія для німецького філософа розгортається передусім як поступова еволюція державних форм. Власне ж в історії людства Гегель виділяє три основні фази: східну, античну (греко-римську) та германо-християнську.

Східний світ - це деспотизм або неістинна монархія, бо вільним там є лише один - деспот. Загальне свавілля дикого стану замінене індивідуальним свавіллям правителя, яке й розглядається як закон. Власність, сім'я, державність не мають індивідуалізованих форм, розчиняючись у всезагальному.

Античное суспільство - це демократичний або аристократичний устрій, коли вільні лише окремі люди, а більшість цього блага позбавлена. В античному світі свобода визнається вже не за одним, а за декількома та за багатьма.

Виключно у християнстві, згідно із поглядами Гегеля, особа в царині релігійного буття знаходить саму себе і свою духовну свободу. Людина тут визнається конкретною особою і водночас образом Божим, вона є і самоціль, і самоцінність, що має призначення для вічності.

Лише у середньовічному германсько-християнському світі, на думку Гегеля, свобода, мораль вперше цілком і неподільно поєднуються з індивідом як таким, а свобода усвідомлюється як надбання всіх. Тут здійснюється принцип дійсної монархії, в системі якої всі вільні.

Європейська державність як поступове здійснення свободи всіх має бути монархією - конституційною монархію, засновану на принципі поділу властей. Тільки в умовах конституційної монархії, згідно із його логікою, можливий найвищий вияв розумної свободи - вободи не окремого індивіда, чи держави, а органічно цілісну свободу - свободу державно-організованого народу, яка інтегрує в собі свободу окремих індивідів. Тут всі відносини опосередковані правом і мають правовий характер.

Тільки державно-організований народ, на думку Гегеля, має всі підстави створити громадянське суспільство. Він підкреслював, що громадянське суспільство — це опосеред­кована через працю система потреб, яка ґрунтується на принципі панування приватної власності й на загальній формальній рівності людей.

Отже, держава - це втілення ідеї свободи і права. Право - це наявне буття свободи. Йдеться про справжню позитивну свободу, яка передбачає обмеження, проте не яке завгодно, згідно із Гегелем, а цілком певного типу - розумне обмеження. В цьому сенсі право виступає як міра свободи. Конкретною формою вираження права (особливим правом держави) є закон. Втілене в законі право набу­ває всезагальності і регулює зовнішні аспекти суспільних відносин. Отже, насамкінець, згідно із Гегелем, право є мірою формально визначеної свободи.