50.Політико-правові погляди б. Спінози.

Спіноза (1632-1667) - перший здійснив системний аналіз демократії, як форми реалізації людиною потреби в свободі. Відомими його працями є «Богословсько-політичний трактат» і «Політичний трактат».

Свою державно-правову концепцію Спіноза розвинув, спираючись на ідеї природного права і суспільного договору. Спіноза проголосив свободу вищою цінністю, на досягнення якої мають спрямовуватися усі зу­силля суспільства .

Згідно із Спінозою субстанцією буття є природа як фундаментальна цілісність, першопричиною і самопричиною якої є Бог. Бог не становить собою надприродної істоти, бо зливається з природою і є творчим виявом її буття. Маючи абсолютну свободу, зумовлену власною потребою, Бог одушевляє природу, наділяючи всі предмети і явища реальної дійсності свободою. Свобода - це рух усіх речей і явищ до утвердження свого буття. Людина є часткою природи, але на відміну від інших природних сфер має духовне начало, тобто здатність до мислення. Як і будь-яка частка природи вона наділена свободою - природною потребою рухатися у напрямку до утвердження свого буття.

За вченням Спінози держава - це добровільне об'єднання людей, яке виникає на основі суспільного договору, метою якого в дійсності є свобода. Подібне об'єднання відбувається відповідно до вимог природного права сферою впливу якого є діяльність людини в межах природних можливостей ствердження її свободи.

Керуючись розумом, люди добровільно передають частку своїх природних прав державі, погоджуючись на підкорення верховній владі. Спіноза констатував факт: чим більше своїх природних прав людина передає верховній владі, тим більше потрапляє в залежність від неї, тим менше залишається у неї індивідуальних прав, що може привести до повної втрати свободи. Це відбувається завдяки тому, що межі авторитету верховної влади повністю збігаються із межами її реальної сили.

Найкращою державною формою організації суспільства, на думку Спінози, демократія у формі республіки. Ця форманайбільш наближена до свободи вже тому, що джерелом влади в демократичній республіці є народ, незалежно від того, в чиїх руках зосереджується верховна влада.

51.Теорія розподілу влади у ш. Монтеск’є.

Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) першим здійснив систематизацію державно-правових знань на нових засадах природного права і договірних теорій держави, чим посів провідне місце завдяки теоретичному обґрунтуванню ідеї поділу влад на законодавчу, виконавчу і судову, яку як ідею «змішаного правління» розробляли свого часу Арістотель, Цицерон, а пізніше Дж. Локк. Свої погляди Монтеск'є виклав у трьох працях: «Перські листи», «Роздуми про причини величі і занепаду римлян», «Про дух законів».

Основа теорії те, що найбільшу небезпеку для свободи людини стано­вить державна влада, а особливо ті умови, що породжують можливість зловживання нею влади. Проти такого зловживання він пропонує запровадити механізм, у якому одна влада врівноважує іншу, щоб запобігти можливості зосередження усієї повноти влади в державі у руках однієї людини або групи керівних осіб.

Монтеск'є вперше в історії державно-правової думки поділ влади пов'язав із конституцією держави. Цим Монтеск'є поділ влади звів у систему правових стримувань та врівноважень, підкреслюючи, що поділ влад забезпечить верховенство закону. Це й було новітнім у доктрині щодо поділу влад.

З метою розв'язання дилеми «право» і «закон» Монтеск'є ввів до своєї теорії категорію «дух законів». Метою права є свобода, рівність, безпека і щастя усіх людей. Позитивний закон передбачає об'єктивний характер справедливих відносин. Взірець абсолютної справедливості, який передує позитивному закону, створює природа. Природний закон монтесує тлумачить, як «людський розум, що править народами». Проте Він виявляє намір пов'язувати дію закону, що детермінує історичний процес, не з самим лише «розумом» як таким, але й з певними природними обставинами. Йдеться про те, що попри певні загальні закономірності розвитку історичного прогресу, які обов'язково знаходять своє втілення в законі, законодавець мусить враховувати і ментальність народу (розуміння народом справедливості). Врахування рис ментальності народу в процесі законотворення є запорукою створення справедливих в інтересах загалу законів, а також успішного втілення їх приписів у життя.

Виникнення держави Монтеск'є пов'язував з об'єктивними процесами розвитку суспільства. На його думку, держава виникає тоді, коли виникає приватна власність, розподіл багатств, що веде до антагонізмів у суспільстві.

Монтеск'є був переконаний, що майбутнє держави пов'язане з політичною свободою, що забезпечується поділом влад і на підставі цього твердження дає визначення держави. Держава - це суспільство, в якому діє закон. Найважливішим засобом державної організації суспільства й порядку в ньому, на думку Монтеск'є, є державне законодавство, а одним із провідних підрозділів будь-якої держави є її законодавчий орган.