65.Вчення в.І.Леніна про державу "диктатури пролетаріату"

Цю ідею Ленін захищав у численних працях, серед яких «Що робити?», «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», «Держава і революція. Вчення марксизму про державу і завдання пролетаріату в революції», «Про державу», «Ди­тяча хвороба «лівизни» в комунізмі» та ін.

Згідно Леніну, по-перше, держава є класовою, тому що втілює у собі класові антагонізми, які виникли з часу появи приватної власності; по-друге, апарат держави і, перш за все, верхні ешелони державної влади, формуються із представників пануючого класу; по-третє, державна машина здійснює політику, вигідну головним чином пануючому класу і яка відповідає його корінним економічним, полі­тичним та ідеологічним інтересам. Ленін називав державу «машиною (знаряддям) для підтримання панування одного класу над іншим».

Тому він виступає за революцію диктатури пролетаріату. Конкретний зміст феномена «диктатура класу» Ленін бачить таким, по-перше, диктатуру визначеного класу складає його влада, тобто здійснюване ними панування над всіма іншими соціальними групами, незаперечне підпорядкування дій усіх членів суспільства. По-друге, подібна диктатура містить у собі опору влади пануючого класу прямо на насильство, застосовуване у всіляких формах. Момент насильства Ленін особливо виділяє в якості одного з необхідних диктатури. По-третє, неодмінною ознакою диктатури класу є її цілковита «розкутість», зроблена незв'язаність якими б то не було законами.

Пролетаріат засновує власна держава не для установлення волі в суспільстві. Йому воно потрібно для насильницького придушення своїх супротивників. У супротивники пролетаріату записуються не тільки фабриканти і купці, поміщики і куркулі, царські чиновники, буржуазна інтелігенція, але і ті, хто їх так чи інакше обслуговував. Поверх того, у супротивники пролетаріату зараховуються також хулігани, шахраї, спекулянти, марудники, бюрократи, ледарі, усі люди, що підпадають під буржуазний вплив.

Державною формою диктатури пролетаріату, залучення трудящих у політичне життя повинна бути Республіка. Конструювання зразка такої республіки вважалося одним з відкриттів, зроблених Ленін у політичній теорії.

Роль комуністичної партії в загальному механізмі пролетарської державної влади Ленін визначає так: «Диктатуру здійснює організований у Раді пролетаріат, яким керує комуністична партія більшовиків». У свою чергу, самою партією керує Центральний Комітет. Усередині нього утворяться ще більш вузькі колегії (Політбюро, Оргбюро).

66.Класики марксизму-ленінізму про соціалістичну революцію.

В марксистській державно-правовій теорії ви­никнення держави і права розглядається як об'єктивний процес. Згідно із вченням Маркса і Енгельса економічними причинами їх виникнення були: 1) суспільний розподіл праці; 2) поява приватної власності; 3) розшарування су­спільства на класи. Усі ці фактори унеможливили існуван­ня родової системи влади і управління, виникла політична організація влади - держава із апаратом примусу. Держав­ний апарат виокремився із суспільства і перетворився в ін­струмент політичного панування приватних власників і засіб гноблення трудящих. Отже, згідно із марксистською теорією держава - це по­літична організація, організоване насилля одного класу над іншими. Право - це возведена в закон воля панівного класу. Його зміст визначається матеріальними умовами життя цього класу. Закон - це державна воля панівного класу.

Майбутнє суспільного розвитку Маркс і Енгельс вбача­ли у прогресі виробничих відносин, які в своєму розвитку зможуть піднятися до рівня, за якого існування приватної власності втратить сенс; і з революційною ліквідацією при­ватної власності зникнуть класи і сама держава як інстру­мент політичної влади експлуататорів. «Держава,- писав Маркс у «Критиці Готської програми»,- відмирає, оскільки капіталістів уже нема, класів уже нема, тому придушувати будь-який клас не можна». Маркс продовжує: «... На вищій фазі комуністичного суспільства, після того як зникне під­корення людини поділові праці, яка поневолює її; коли зникне разом з цим протилежність розумової і фізичної праці; коли праця перестане бути тільки засобом до життя, а стане сама першою потребою життя; коли разом з всебіч­ним розвитком індивідів зростуть і продуктивні сили і всі джерела суспільного багатства зіллються повним потоком, - тільки тоді можна буде цілком подолати вузький горизонт буржуазного права, і суспільство зможе написати на своєму прапорі: «Кожний по здібностях, кожному по потребах».

Необхідно наголосити, що насильницька комуністична державно-правова ідеологія сприймалася свого часу неод­нозначне. Наприклад, відомий представник німецької соці­ал-демократії Фердінанд Лассаль (1825-1864) творцем і рушійною силою прогресу вважав розум, а джерелом пра­ва - державу. Право розглядав як. регулятор суспільних від­носин, як надкласовий інститут. Важливу роль у суспіль­стві Лассаль відводив закону. Він переконував, що у дер­жаві всі мусять коритися закону, суспільних змін можна досягти не обов'язково шляхом революції, а зміною зако­нодавства, маніфестаціями, поданням петицій тощо.

Прибічниками марксистської теорії були Вільгельм Лібкнехт (1826-1990), один із організаторів і керівників соціал-демократичної партії в Німеччині; Август Бебель (1840-1913), один із засновників і керівників німецької соціал-демократії і 2-го Інтернаціоналу — Антоніо Лабріо-ла (1843-1904), італійський філософ, теоретик і пропаган­дист марксизму; Георгій Плеханов (1856-1918), активний діяч російської і міжнародної соціал-демократії, пропаган­дист марксизму.