74.Психологічна теорія права (л.Петражицький, е.Данде).

Лев Петражицький (1867-1931) заснував психологічну школу права. В історії юридичного позитивізму вчений відійшов від традиційного розуміння права як зовнішнього державного веління. В роботі «Теорія права і державну зв'язку з теорією моральності» він захищає думку, що правові і моральні засади людської поведінки укорінені в психіці людей, конкретніше - в емоціях обов'язку.

Своїм вченням мислитель заперечує обумовленість права матеріальними умовами життя суспільства і активну роль держави у його формуванні. Визнаючи головними факторами суспільного розвитку психологічні властивості характеру, інстинкти людей, їх почуття та переживання, Петражицький пов'язує право з індивідом. На його думку, джерелом права є психіка людей, а правові явища є продуктом свідомості людей. Останні існують не об'єктивно, а лише в тій мірі, в якій людина їх для себе усвідомлює.

Керуючись твердженням, що всі люди поділяються на групи «лідерів», психологія котрих пристосована до керівництва іншими людьми і групи «виконавців», що повністю пристосовані психологічно до підкорення «лідерам», Петражицький поділяв право на об'єктивне, позитивне (офіційне) та інтуїтивне. Останнє визначається характером психологічного сприйняття індивідом права об'єктивного (офіційного). Мислитель наголошував, що інтуїтивне право формується під впливом переживань, позитивне ґрунтується на чужому авторитеті, на зовнішньому нормативному акті. Інтуїтивне право має індивідуально вільний і мінливий характер. Позитивне ж право регламентується приписами, обов'язковими для всіх суб'єктів права. Інтуїтивне і позитивне право у вченні Петражицького тісно інтегровані і у своєму зв'язку становлять загальне благо. Розв'я­зуючи проблему взаємозв'язку права і держави, вчений наголошував, що реалізацію системи правових норм забезпечує держава, яка сама змінюється у відповідності до приписів права і служить йому (тобто служить загальному благу).

Данте

75.Нормативізм. Правові ідеї г.Кельзена.

Модернізованою формою юридичного позитивізму є нормативістська теорія права, основні засади якої обґрунтував австрійський професор права Ганс Кельзен. Вчення Кельзена про право викладене ним в основних роботах «Загальна теорія права і держави» і «Чиста теорія права», в яких він розглядає право, як специфічну нормативну систему, не пов'язану з іншими нормативними системами суспільства, такими як мораль, релігія, природне право. Згідно із вченням Кельзена, вирішальним критерієм права є «елемент сили». Будь-яка правова норма стає дійсною, якщо вона промульгована сувереном. Отже, наголошує вчений, - право - це примусовий нормативний порядок (система), який вимагає належної поведінки, узгодженої з приписами конституції і законів.

Вчений вважав, що підвалини конституції, з якої випливають закони та інші правові акти, є основна норма. На окремому щаблі системи права перебувають індивідуальні норми, створені судовими та управлінськими органами відповідно до правових ситуацій, що виникають. Г. Кельзен, схвально ставлячись до значної ролі в правотворчості судового прецеденту, зазначав, що власне завдячуючи прецеденту право постійно розвивається, удосконалюється та індивідуалізується.

Вирішуючи проблему взаємозв'язку держави і права, Кельзен ототожнював їх, наголошуючи, що право не може виникнути без держави, як і держава не може функціонувати без права. Будь-який акт державної влади водночас є правовим актом, навіть якщо в ньому втілена воля найжорстокішого тирана. Отже, згідно із вченням Кельзена, держава (як політична організація влади) це - персоніфікований правопорядок забезпечений нормами права, які здійснюються примусом. Інакше кажучи - згідно із Кельзеном, держава, є власне урегульована, упорядкована нормативна система примусу, система відносин, де воля одних є мотивом поведінки для інших. Репрезентуючи правовий порядок, вона підпорядковує свою діяльність приписам правових норм.