42.Політико-правова вчення н.Макіавеллі.

В своїх пошуках він звертався до мислителів Стародавньої Греції і Риму та до історичного досвіду цих держав періоду найвищого підне­сення.

Н. Макіавеллі (1469-1527) - праці «Монарх» («Князь») та твір «Міркування на першу декаду Тіта Лівія».

В основу політики Макіавеллі покладено вигоду і силу.

Мету політики – утриманні і зміцненні політичної влади як такої.

Політичну владу розглядає як боротьбу соціальних сил.

Отже, на думку мислителя, політичний вибір не зав­жди поєднується з мораллю. Він може бути жорстоким, зрадливим, незаконним чи навпаки.

Макіавеллі наголошував, що закон - є джерелом усіх громадянських чеснот, і тому утвердження держави (на відміну від її заснування) залежить від досконалих законів.

заслу­гою Макіавеллі є наповнення поняття «держава» тим зміс­том, який воно має в сучасній юридичній науці. Він засто­сував новий термін «stato» абстрагуючись від конкретних історичних форм держави (полісу, монархії, республіки, олігархії тощо), фактично запровадивши категорію «держава». Згідно із вченням Макіавеллі stato (держава) - це політичний стан суспільства (стан володарювання і підлег­лості), політичних відносин (відносин панування і підкорення) з органами влади, юстицією, правом, відповідними закона­ми. Важливим атрибутом держави є політична влада, як повноваження, сила, що виявляється в здатності правлячих примушувати підлеглих до покори. Джерелом розвитку держави та зміни її форм є взаємна боротьба народу та ари­стократії.

Треба підкреслити, що держава в теорії Макіавеллі не мислиться як інституція. Це узагальнене поняття «полі­тичного стану суспільства» його політична форма органі­зації. Інакше кажучи, згідно із поглядами Макіавеллі дер­жава - це не образ правління чи апарат, а спільність людей, пов'язаних політичними відносинами.

43.Політичні і правові ідеї Реформації (п.Мюнцер, м.Лютер, ж.Кальвін).

1.Причини реформації в європі.

Основними причинами реформації в європі 16-17 ст :

- зміна соціально економічні відносини, ( з феодальних відносин до буржуазних).

- консерватизм католицької церкви

- значних змін потребував і орг самої церкви. (Вища церковна ієрархія була безконтрольна, а нище духовенство і велич армія монархів займалася індульгенцією)

- закостеннілість церковних обрядів. Які не допускали до спілкування з богом віруючих і повністю монополізували віру.

З самого початку реформіцію бачимо неоднорідну. Умовно можна розділити на дві течії:

- бургерську( окремі священно служителі, теологи) мартін лютер, жан кальвін

- плебейський (т.мюнцер, повстання дьордя довжі).

1) мартін Лютер Офіційною датою початку реформи вважали 1517 р. Це коли Лютер приклеїв до грат собору свої 95 тез. Основний лейт мотив тез в т, що м.л виступає не проти релігії в цілому, а виступає проти церковної ієрархії. Він говорив про серйозні зміни в організаційній д- сті церкви, водночас і у зміні ролі церкви. 1519 в одній із своїх ранніх робіт, заявив що є прихильником Яна Гусса, у 1520 будучи відлучником від церкви, публічно спалює листа в якому офіційно визнаний єретиком.

Його революційні ідеї висловлені в таких роботах:

- до християнського дворянства німе

цької нації(1520). Суть роботи в тому, що католицька церква не дає обєднатись всім німецьким князям в єдину державу, а значить німці повинні виступити проти церкви. У значній мірі ця робота і 95 тез спровокували Війну. У 1523р. Під впливом Війни в німеччині він змінює революційність на поміркованість і примиреність. Пише роботу про світську владу у якій з одного боку підтримує деїзм католиц. І самого фому.аквінського, а також ідеї Падуанського але при цьому зауважує, що не в якому разі не можна протиставляти світську і духовну владу.

В Роботі „про рабську волю”(1525) виступив проти плебейського напрямку у реформації. остаточно формулює свою теорію абсолютної визначеності і обмежує реформацію, лише змінами в каполах (підвищення к-ри, освіти, наук, мист. І залучення до цього вел мас.)

Так зародж. Лютеранство: виправдання вірою. Тільки лише богу— зобов'язані люди коритися. і кожен християнин сам собі священник і кожна світська держава існує окремо і незалежно від папської вл.

2) Мюнцер звернув реформаційний рух у відкриту безкомпромісну боротьбу проти всяких експлуататорських порядків, соціальної нерівності, влади князів, засилля церкви. Пік цієї революційної боротьби — Селянська війна в Німеччині (1524—1526 р.). Соціальні і політико-правові ідеї повсталих селянських мас були найбільше виразно викладені в «12-ти статтях» і в «Статейному листі». Мюнцер спонукуваний загальними інтересами, прагне до «загальної користі». Для того щоб скинути «безбожників із трону правління» і висунути на їхнє місце людей нижчих і простих, треба скористатися мечем. Це за його ідеологією: неминуче і законно.

Як теолог Т. Мюнцер черпав доказ правоти своїх переконань у Біблії, як людина активної революційної дії він прагнув до практичного втілення на землі «Царства Божого» — суспільного ладу, у якому не буде існувати ні класових розходжень, ні приватної власності, ні державної влади.

томас мюнцер – 1490-1525. очолив плебейську течію. Був учнем мл. Підтримував 95 тез лютера, але з моменту коли Лютер перейшов на помірковані позиції. Відкидає смиреність і покорність священій владі. Йому ближча ідея яна Гуса, що із злом необхідно боротися. Реформацію він уявляє як перебудову всього світу, де заг інтереси домінують над особстими. Осн матеріальні цінності створює народ який і має ними розпоряджатися. Тому у пит влади він був сторонником загальної народної влади.

3) Жан Кальвін – 1509-1564. На базі ідей гуманізму він формує свою оригінальну концепцію в рамках протестантизму. Згодом повні силою відрікається від офіційного ортодоксального католицизму і створює напрямок по організації духовної влади і свідської. В швейцарії маючи послідовників пише працю „настанова в християнській вірі” вона стосується джерел християнства. Заперечує не тільки священність, але і значимість всіх реліг джерел, за виключенням біблії. Бог у ній раз і назавжди виразив свою волю, і необхідно слідувати настановам Бога. Якщо служителі церкви виходять за рамки біблії, то це єресь. Заперечує всесилля людського розуму. Розділяв позицію Лютера про виправдання вірою, але до ціеї ідеї він додає ідею про визначеність. Вважав, що ніщо крім віри людину не може врятувати, а сама віра надходить до людини внаслідок божої благодаті. З моменту народження Бог. записує людину в 1-ну з 2-х книг:кн життя або смерті. Людина з моменту народж цього не знає. Тому врятуватись не може, бо нема свободи волі.

Влада не може бути роздільною. Чітко встановлювала правила поведінки. Скоротив до мінімуму кількість церковних свят. Управляє церквою колективний орга. Священик наймається тільки для ведення служби. Максимально спростив церковні збори і служби, почистив храми від надлишків золотовалютних цінностей. Створив і ввів жорсткі закони. Після його смерті його ідеї не прижилися.