12.Вчення грецьких софістів про державу і право.

Центр політичного, культурного розвитку переміщається в Афіни де формуються класичні філософські школи, які поривають зв’язки із містикою і міфологією, намагаються пояснити закони природи і суспільства раціональним шляхом — грецькі софісти (V ст.).

Софісти першими на загал опри­люднили думку про природно-правову рівність людей, під­кресливши, що нерівність існує не від природи, а причиною її є саме суспільство, яке порушує вимоги всеохоплюючої космічної справедливості (закони природи).

Софісти виступили в V в. до н.е. в умовах зміцнення і розквіту античної демократії. Софісти не складали якоїсь єдиної школи і розвивали різні філософські, політичні і правові погляди. Вже в стародавності розрізняли два покоління софістів: старших (Протагор, Горгій, Продик, Гіппий, Антифонт та ін.) і молодших (Фрасимах, Калликл, Лікофрон і ін.) софістів. Багато хто зі старших софістів дотримували в цілому демократичних поглядів. Серед молодших софістів поряд із прихильниками демократії зустрічаються прихильники й інші форми правління (аристократії, тиранії).

Таким чином, аони здійснили революцію в мисленні — заперечили всі тогочасні уявлення про світогляд, цінності, перекреслили міфологію та іонійську філософію.

Принципи філософії софістів:

1. Необхідно окремо досліджувати закони, які лежать в основі розвитку природи і суспільства. В основі має досліджуватись суспільство.

2. Нічого сталого в природі, а тим більше в людському суспільстві нема. Все змінюється і ніколи не повторюється, а, отже, немає необхідності шукати чогось універсального і раз і назавжди даного. Не може бути вічних держав і законів. Абсолютної істини не існує, є тільки відносні істини, тому людина не може у повній мірі пізнати світ.

3. Вперше в філософії звернули увагу на людину. «Людина є найвищою цінністю у світі». Найдорожче — розум. При його допомозі вона може не тільки пізнавати відносні істини, але і змінювати суспільство (ця ідея належить Протагору) — кінець V — початок IV ст. до н.е.

Людина є мірилом всіх речей, зокрема існування речей, які існують, і неіснування речей, які не існують.

Що стосується проблеми держави і права, то переважна більшість представників софізму виходять з того, що держава є продуктом життєдіяльності людей, а основна причина людей, яка спонукає до життя — необхідність задовольнити інтереси.

Люди об’єднуються в єдине ціле заради власної користі (Протагор). Для того, щоб задовольнити інтереси, люди змушені відмовитися від абсолютної свободи. Тому вони добровільно відмовляються від частини своєї свободи, делегують право управляти цією часткою державі, яка при допомозі законів врівноважує інтереси.

Держава, і тільки вона може визначити міру справедливості, може відрізнити добро від зла, вказувати що робити можна, а що ні.

Софісти уявляють державу як цілком самодостатній організм, який діє від імені людей і встановлює як морально-етичні, так і правові правила поведінки.

Софісти по-різному розуміють інтереси, по-різному трактують чиї інтереси відстоює держава.

1. Частина переконані, що правовий порядок у суспільстві і державі відстоюють інтереси всього суспільства (Протагор).

2. Інші (Фразімах) вважали, що інтереси лише провінції.

3. Треті (Калікл) вважали, що держава утворюється, щоб забезпечити інтереси слабших.

4. Четверті вважали, що держава — результат суспільного договору.

Серед софістів старшого покоління було чимало видатних філософів, таких як Протагор (бл. 490-420 рр. до н. е.), Гіппій (460-400 рр. до н. е.) та ін.

Софісти звертаються до людського індивіда як до індивідуальності особливого типу. Специфіч­ною рисою останньої виступає здатність розмірковувати про речі, оцінювати їх і, отже, відрізняти одну від одної, тобто - індивідуалізувати.

Наприклад, Демократична ідея Протагора — важливий державний зміст виховання членів поліса в дусі цивільних чеснот. Про це ми дізнаємся з роботи Платона «Протагор»

Першим серед софістів, хто протиставив природу і закон був Гіппій (460-400 рр. до н. е.). оприлюднив думку про природну рівність людей, стверджуючи, що природа (закони природи) - це природне право, яке протистоїть хибному, недосконалому, штучно створеному людиною закону - по­зитивному праву. Серед софістів прихильником ідеї природної рівності людей був і Лікофрон,

Цікавою є концепція Фрасімаха Він звернувся до практичної політики, сутність якої вбачав у вигоді силь­нішого. Тому й визначав справедливість як таке, що вигід­но сильнішому. Сильніший створює закон, ого­лошує їх справедливими, а тих, хто не кориться владі, карає як порушників закону і справедливості.

Антифонт обґрунтовуючи положення про рівність усіх людей по природі, посилається на те, що у всіх людей — еллінів і варварів, шляхетних і простих — ті самі природні потреби. Нерівність же людей виникає з людських законів, а не з природи. Виховання людей у дусі вимог природи Антифонт розцінював як необхідну умову досягнення єдності громадян у питанні про державні порядки і закони.