71.Органічна теорія г.Спенсера.

Засновником органічної теорії є Г.Спенсер (основні твори: «Досліди наукові, філософські ,політичні», «пор належну сферу державного правління»), якому належить філософське формулювання загальної теорії еволюції. Для філософа виникнення людини із світу природи уявляється процесом переходу від органічної до неорганічної еволюції, що пов'язується із перетворенням людини як біологічного виду в людину як члена суспільства.

Спенсер розглядає історичний розвиток суспільства як рух від однорідної системи до систем різнорідних, але че­рез структурування й інтеграцію його окремих елементів на рівні сімей, потім родів, племен і народів. Цей рух учений пов'язав із поглибленням суспільного розподілу праці, особ­ливо у виробничій сфері та із зміцненням зв'язків між різними категоріями людей, котрі займаються різними справами і мають потребу в обміні продуктами праці та послугами. Мислитель водночас наголошував, що особливо важлива роль в інтеграції належить органам суспільної влади та управління, які утворюються як племінні інститути, а згодом переростають у державні.

Згідно із органічною теорією Г. Спенсера, який проводить аналогію між державою та біологічним організмом, держава подібна живому організму, в основі функціонування якого лежить диференціація і спеціалізація. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого розвитку ускладню­ється, розростається, старіє і гине. Спеціалізація перед­бачає, що формування держави супроводжується об'єднан­ням індивідів у групи-органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. В результаті формується сис­тема органів держави. І все це відбувається як в живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого.

72.Солідаризм Леона Дюгі

Л. Дюгі в своїх творах: «Суспільство особистість, держава», «трактат про конституційне право» зазначав, що кожен клас мусить виконувати свою місію, свій обов'язок щодо забезпечення солідарності й гармонії в суспільстві. Необхідність соціальної солідарності має усвідомлюватися всіма громадянами, що породжує норму соціальної солідарності, головним змістом якої є відмова від порушень і позитивна діяльність, спрямована на реалізацію норми соціальної справедливості.

За вченням Л. Дюгі, право виникає стихійно, з соціальної солідарності, а тому є вищим, ніж держава, та обов'язковим для виконання. Юридична норма виникає теж стихійно, а функцією законодавця є тільки її фіксація.

Л. Дюгі не визнавав поділу права на об'єктивне й суб'єктивне. На його думку, існує лише об'єктивне право, юридична норма, яка нікому не надає суб'єктивних прав. Норма солідарності створює для людини лише соціальний обов'язок, що його вона повинна виконувати, узгоджуючи свої дії з нормою соціальної солідарності.

73.Теорія насилля л.Гумпловича

Л. Гумплович в працях: "Право національності і Мови в Австро-угорщині»; "Держава право і соціалізм" "Боротьба раси"; "Тріщина дна соціології"; "соціологія і Політика"; "Соціологічна ідея держави" висвітлював теорії соціального конфлікту. Фактично вчений заперечував існування суспільного прогресу, інтерпретуючи суспільний розвиток як циклічний процес, в якому кожне суспільство проходить етапи становлення, розквіту й загибелі.

Гумплович вважав, що між соціальними групами відбуваються постійні конфлікти, що становить головний фактор соціального життя. Конфлікти між автономними суспільними групами та конфлікти інтересів усередині самих груп зумовлюють процес соціальної революції. Результатом цього процесу є держава, що базується на силі і захищається владою. В основі походження держави лежить, за Гумпловичем, теорія насильства, боротьба рас і племен. В результаті такого насильства утворюється єдність протилежних елементів держави: переможених і переможців.

У концепції Гумпловича особливе місце відводиться нормам права та звичаям, оскільки вони, на думку дослідника, відкривають можливість для пізнання відносин, які дійсно склалися в державі. Він наголошував, що право ви­никає як результат насилля. Він вважає, що право та держава - це два різні по своїй суті явища. Держава стоїть поза правом, сама від нього незалежна і панує над ним, як його творець, як сила, що гарантує його реальність. Держава є витвором не права, а тільки природи, оскільки вона виникла стихійно в боротьбі рас та суспільних груп, яку вчений розуміє в контексті дарвіністської боротьби за існування.