69.Правовий позитивізм другої половини XIX ст. Дж.Остін, к.Бергбом.

Позитивісти заперечують теорії природного права, визнаючи існування тільки позитивного права, матеріалізованого у прийнятих державою правових нормах. Фактично йдеться про ототожнення права й закону, виданого верховною державною владою. Норма права розглядається ними як раз і назавжди стала догма, а єдиним джерелом права визнається державна влада, наділена примусом.

Засновником юридичного позитивізму вважається Джон Остін який він розкрив в праці «Визначення галузі юриспруденції». Він пов'язав природу права з наказом, волею суверена (фактично правлячої в суспільстві групи осіб або одного правителя), легітимізувавши, таким чином, правотворчість будь-якої влади. Йдеться про те, що джерелом права він розглядав суверенну владу, а гарантом функціонування влади і норми права - звичку більшості до покори.

Водночас Остін в своїх творах твердо розмежовував право і мораль, наголошуючи, що предметом юриспруденції мусить бути виключно позитивне право незалежно від його досконалості. Згідно із вченням Остіна, позитивне право - це наказ особи або групи осіб, наділених суверенною владою.

Щодо питання про правотворчість судів . Він наголошував, що рішення суду можна вважати частиною права виключно за умови визнання його таким з боку суверена. Отже, згідно із Остіним, правова норма - це наказ суверена, забезпечений санкцією з доку Д.

К. Бергбома в унизі“Юриспруденція і філософія має рацію” здійснив обґрунтування даної теорії. Згідно даною теорією, наука повинна вивчати, а не оцінювати або вимагати; вона повинна мати справу тільки з реальними предметами і досліджувати їх методом досвіду. Відповідно теорія права повинна займатися тільки об'єктивно існуючим правом, заснованим на правотворчих фактах, тобто законодавчій діяльності державиЗа Бергом, Право, що саме діє, позитивне, забезпечує порядок, гармонію і безпеку в державі, створює міцний правопорядок, що стоїть над громадянами, над владою, над державою. Оскільки природне право є не більше ніж припущенням, щось суб'єктивне і фіктивне, воно, якщо його серйозно приймати за явище правового порядку, спричиняє за собою руйнування правопорядку і анархію. Не можна вирішувати юридичні справи, що виникають на практиці, виходячи з природно-правової доктрини, що ділить право на природне і позитивне: “Прихильник природного права повинен відмовитися від права позитивного; хто не хоче відмовитися від позитивного права, повинен відкинути природне. Будь-яке дуалістичне вчення про право є з погляду практичного юридичного життя неможливим”. Єдине реальне право те, яке виражене в законі. “Суть будь-якого права полягає в тому, що воно діє”. Норма – альфа і омега права, його початок і кінець, за межами закону немає ніякого іншого права. У слід за французькими екзегезами Бергом було розглянуто право як щось логічно закінчене і безпрогульне – праву властива та ж непроникність, що і фізичному тілу. Щодо завдання суду, воно полягає в тому, щоб на основі логічного тлумачення тексту закону визначити рішення у даній справі.