14.Позовна давність

Строки розглядаються як:

а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин;

б) як одна з умов, що визначає їх зміст;

в) як те, що дисциплінує суб»єктів і забезпечує чіткість розуміння і визначення прав та обов.

Теорії, щодо розуміння правової природи строку:

1.як абсолютна юридична дія, тобто як юр.факт, який не залежить від волі людини

2.як окремий вид юридичних фактів. Люди можуть посвятити здійсненню тієї чи іншої діяльності певний відрізок чи момент у часі. Вони можуть встановлювати строки для здійснення тих чи інших дій.

3.цивільно-правові строки, як часова форма перебігу подій. Зміст строку складає дія або подія, без цих фактів строки не існують.

Строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається пе­ріодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами.

Терміном же визнається момент у часі, із настанням яко­го пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Різниця між ними:

1.Строку властива тривалість

2.Має початок і кінцевий термін

3.Термін не має юр.значення в силу його короткості

Позовна давність — це строк, в межах якого особа може звер­нутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або ін­тересу.

Загальна позовна давність становить 3 роки і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.

Спеціальна позовна давність може встановлюватися законом для окремих видів вимог. Вона може бути порівняно із загальною позовною давністю скороченою; подовженою.

Скорочена спеціальна позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема, до вимог:

— про стягнення неустойки (штрафу, пені);

— про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

— у зв'язку з недоліками проданого товару (ст.681 ЦК);

— про розірвання договору дарування (ст.728 ЦК).;

— у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст.925 ЦК);

— про оскарження дій виконавця заповіту (ст.1293 ЦК).

Подовжена спеціальна позовна давність, у свою чергу, може бути двох різновидів: 5 років; 10 років.

Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Обчислення позовної давності. Спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо припадає на вихідний, то перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зазвичай перебіг позовної давності є процесом безперервним, однак є підстави для зу­пинення (призупинення), переривання або відновлення перебігу позовної давності.

Зупинення перебігу позовної давності - пері­од часу, протягом якого діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто враховується лише час, що минув до і після зупинення перебігу позовної давності.

Згідно зі ст.263 ЦК зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правово­го акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону військових формуваннях, переведених на воєнний стан (наприклад, у складі миротворчих сил ООН).

У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної дав­ності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинен­ня перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжу­ється з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Переривання - час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує перери­вання, не зараховується в позовну давність, і ЇЇ перебіг після пере­ривання починається спочатку. Обставини, що переривають пере­біг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу.

Згідно зі ст.264 ЦК перебіг строку позовної давності перерива­ється:

1) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (часткове повернення бор­гу);

2) у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох бор­жників;

3) у разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права. Водночас ст.267 ЦК передбачає низку положень, спрямо­ваних на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.

Вони полягають, зокрема, в такому:

1) особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної дав­ності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;

2) заява про захист цивільного права або Інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давнос­ті;

3) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторо­ни у спорі, зробленою до винесення ним рішення;

4) сплив позовної давності про застосування якої стороною в спорі є підставою для відмови у позові;

5) якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Зокрема, позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про ви­дачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депози­ту));

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров'я або смертю;

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незакон­ним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або ОМС, яким порушено його право власності або інше речове право;

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страхови­ка про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).