12. Поняття судового доказування, його мета і стадії. Поняття судових доказів, засоби доказування

Судове доказування – це судовий засіб пізнання істини стосовно фактичних обставин справи.

Воно охоплює діяльність усіх суб’єктів процесу.

Мета - встановлення істини по справі.

Судове доказування – це процесуальна діяльність суду та ін.. учасників процесу спрямованих на встановлення істини з конкретної справи і вирішення спору між сторонами.

Етапи:

1. З’ясування (встановлення) фактичних обставин справи

2. Визначення правової кваліфікації

3. Правовий і фактичний висновок із справи в цілому

Елементи:

1. Збір доказів (сторони)

2. Дослідження доказів (безпосереднє сприйняття і вивчення - тільки в судовому засіданні)

3. Оцінка доказів (визначення достовірності і доста точності доказів)

Завершальний етап – оцінка.

Судовій оцінці можуть підлягати тільки докази, безпосередньо досліджені у судовому засіданні з урахуванням належності фактичних даних і допустимості засобів доказування.

Субєктами оцінки доказів є не тільки суд, а й усі суб’єкти доказової діяльності.

Види оцінок:

1. Попередня (у попередній частині доказової діяльності і втілюються у змісті постановленої ухвали)

2. Контрольна (у судах апеляційної та касаційної інстанції)

Докази – будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин , що обґрунтовують вимоги чи заперечення сторін та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються на підставі таких засобів доказування:

1. Пояснення сторін і 3-х осіб та їх представників допитаних як свідки

2. Показання свідків

3. Письмові докази

4. Речові докази(звуко-,відеозаписи)

5. Висновки експертів

Види (класифікація):

В залежності від характеру зв’язку змісту доказів з тими фактами які треба встановити:

1. Прямі – безпосередньо вказують на той чи інший факт, який має значення по справі.

2. Непрямі – прямо не вказують на обставини, а встановлюють лише побічні факти, і в їх сукупності можна встановити певні обставини.

В залежності від засобу утворення:

1. Первісні – з першоджерела (оригінали документів)

2. Похідні – не є першоджерелами (зміст відомостей, одержаних з ін.. джерела, копії документів)

За джерелом:

(В залежності чи є джерелом людина чи матеріальний об’єкт)

• Особисті (покази свідків, висновки експертів)

• Речові (письмові докази, речові докази)

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЗУ.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

13. Предмет доказування. Класифікація обставин, які входять в предмет доказування. Факти, які не потребують доказування

Предмет:

1. Факти, що обґрунтовують вимоги позивача

2. Факти, що обґрунтовують заперечення відповідача

3. Факти, які мають ін.. значення для вирішення справи (причини пропуску строків давності)

І підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

Підстави звільнення від доказування (обставини, що не потребують доказування):

1. Обставини визнані сторонами та іншими особами

2. Обставини визнані судом загальновідомими (які відомі необмеженому колу осіб, суд має винести ухвалу про це)

3. Преюдиціальні факти (які встановлені судом при розгляді цивільної, кримінальної, господарської справи)

1. Обставини, які встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, адміністративній справі:

• Рішення має набрати законної сили

• При розгляді цих справ брали участь ті самі особи, або особа щодо якої встановлені ці обставини

2. Вирок суду у кримінальній справі або постанова про адміністративне правопорушення є обов’язковим якщо розглядається спір про наслідки:

• Чи мали місце ці дії

• Чи вчинені вони даною особою

4. Презюмуючі (Обставини встановлені законом не потребують доказування)