17. Поняття і види письмових доказів. Поняття і види речових доказів. Відмінність речових доказів від письмових

Письмові докази – це будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги, що містять відомості про обставини, що мають значення для справи.

Суд за клопотанням сторін має право вимагати подання оригіналу.

Види:

За суб’єктами:

• Офіційні

• неофіційні

за змістом

• розпорядницькі

• інформаційні

за формою:

• проста письмова

• кваліфікована (нот.посв.)

за характером джерела формування:

• оригінали

• копії

Офіційні письмові документи – документи, що виходять від державних органів державних і суспільних установ, підприємств і організацій.

Неофіційні – документи, які виходять від громадян.

Розпорядницькі – документи, у яких виражений акт волі, спрямовані на виникнення, зміну, припинення правовідносин.

Інформаційні – містять тільки відомості про наявність або відсутність певних правовідносин.

Оригінал – перший екземпляр, підписаний особою, яка видала документ.

Копія – це повторення документа в цілому або частині.

Відповідно до Ц-П закону документи як правило повинні подаватися в суд у вигляді оригіналу.

Якщо було подано копії то за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, суд може витребувати подання оригіналів таких документів.

Дублікат – це повторно виданий (складений) документ, що має з оригіналом однакову правову силу.

Речові докази – предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

Первісні – піддаються відтворенню, тобто перенесенню і фіксації їх на іншому матеріальному предметі, що має здатність зберігати та відтворювати при необхідності речовий доказ.

Похідні – які мають не довговічний характер, тобто можуть згодом зникнути (слід від протектора автомобіля, що збережений за допомогою технічних засобів - сфотографовано).

Речовими доказами відповідно до ЦПК є також магнітні, електронні та ін.. носії інформації, що мають значення для справи, оскільки містять аудіо - візуальну інформацію про обставини справи.

18. Висновок експерта як самостійний засіб доказування. Порядок призначення та види експертизи

Судова експертиза (ст.. 1 ЗУ Про судову експертизу) – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового і судового слідства.

Засобом доказування є висновок експерта.

Висновок експерта – це докладний опис, проведених експертом досліджень та зроблені у результаті цих досліджень висновки і обґрунтування, відповіді на питання, що задані в суді.

Види експертиз:

1. Комісійна – проведена декількома спеціалістами (експертами) одного напрямку знань (судово-психіатрична, судово-медична)

2. Комплексна – проведена декількома експертами різних спеціальностей або вузьких спеціалізацій (автотранспортна і судово-медична експертиза)

3. Додаткова – призначається судом після розгляду ним первинної, якщо буде визнано, що усунути неповноту або неясність висновку в судовому засіданні шляхом заслуховування експерта неможливо. Їх проводить той самий або інший експерт.

4. Повторна – призначається з ініціативи суду або за клопотанням інших осіб, якщо висновок експерта є необґрунтованим, або таким, що суперечить іншим матеріалам справи чи викликає сумнів у його правильності. ЇЇ проводить обов’язково новий експерт.

Головною фігурою є

Експерт – особа, якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію по справі і дати висновки з питань, які виникають під час розгляду справи і стосується сфери її спеціальних знань.

Ним може бути: особа, яка має вищу освіту, пройшла підготовку і атестацію як судовий експерт певної спеціалізації.

Призначається ухвалою суду за клопотанням однієї або обох сторін.

ЦПК передбачає випадки, коли проведення експертизи є обов’язковим(4 випадки):

1. За клопотанням обох сторін

2. Для встановлення віку

3. Для встановлення характеру і ступеня ушкодження здоров’я

4. Для встановлення психічного стану особи

Особи, які беруть участь у справі мають право задати суду питання на які експерт повинен дати відповідь.

Примірний перелік питань міститься в інструкції про призначення і проведення судових експертиз, якою затверджені науково-методичні рекомендації з питань підготовки та проведення судових експертиз

Цю інструкцію затверджено наказом Мінюста 8 жовтня 1998 р. №53/5

Ст. 133-135

Постанова Пленуму ВСУ «Про практику застосування забезпечення доказів» №9 від 22 грудня 2006р.

Порядок призначення експертизи

1. суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

2. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом. При цьому суд має мотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

4. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд провести експертизу у відповідній судово-експертній установі, доручити її конкретному експерту, заявляти відвід експерту, давати пояснення експерту, знайомитися з висновком експерта, просити суд призначити повторну, додаткову, комісійну або комплексну експертизу.

5. Якщо проведення експертизи доручено спеціалізованій експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, створювати комісії з експертів керованої ним установи, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби замінювати виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.

Ухвала суду про призначення експертизи

1. Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються:

- підстави та строк для проведення експертизи;

- з яких питань потрібні висновки експертів,

- ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи;

- об'єкти, які мають бути досліджені;

- перелік матеріалів, що передаються для дослідження,

- попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.