20.Речові права на чуже майно

Особливості інституту Речові права на чуже майно:

1. Це речове право абсолютне, тобто може бути припинене самим суб’єктом або на підставі закону

2. Об’єктом є певна річ або майно, яке належить іншому власникові

3. Це індивідуально визначені речі

РПнЧМ істотно обмежує право власності власника в тій частині, на яке встановлене речове право. Власник не може припинити це право, або перешкоджати його здійсненню.

4. Воно не може заміняти право власності. Суб’єкт речового права може користуватися і розпоряджатися річчю лише в межах речового права

5. Речове право – право на тривалий строк

6. Воно виникає тоді, коли особа не може задовольнити свої потреби шляхом використання свого майна і має використати чуже майно.

Право на чуже майно – це самостійні речові права, що надають особі, яка їх має, можливість безпосереднього користування певним майном для певної мети та у встановлених межах.

Ознаки:

1. похідні від права власності;

2. мають абсолютний характер;

3. слідування "права за речами" (тобто право на чужу річ пов'язане з певною річчю і без неї не існує. Зміна власни­ка не є підставою для припинення суміжних речових прав);

4. суб'єкт суміжного речового права має переваги щодо суб'єк­тів зобов'язального права у реалізації права користування майном;

5. абсолютний захист прав на чужі речі, так само як і право власності.

Види:

1. право володіння

2. сервітут (користування)

3. Емфітевзис (право користування земельною діл. для сіл-госп. потреб)

4. Суперфіцій (право на забудову)

Володіння чужим майном – це право особи фактично утримувати річ у стані привласнення, вважаючи її своєю, належною їй, здійснюючи стосовно неї всі правомочності власника, не маючи законних підстав вважатися власником речі.

Володіння:

• Законне

• Незаконне (фактичний володілець не має права на річ)

Елементи володіння:

1. Об’єктивний – фактичне володіння майном

2. Суб’єктивний – намір володіти ним для себе

Фактичне володіння – коли річ знаходиться у володільця і тоді, коли володілець не втрачає контроль над річчю.

Підстави виникнення володіння:

1. Внаслідок заволодіння майном

2. Внаслідок передачі володіння від однієї особи до іншої

Підстави припинення:

1. Втрата

2. Відмова фактична

Суб’єктом (Володільцем) чужого майна є особа, яка фактично тримає річ у себе за згодою власника.

Об’єкт права володіння – будь-яка річ, яка становить право власності.

Зміст:

1. Мати майно у фактичному володінні

2. Право користування майном

3. Обмежене право розпорядження майном:

• Залишити собі доходи від майна

• Відшкодування необхідних витрат на утримання та забезпечення майна

• Залишити здійснені поліпшення майна

Підстави виникнення права володіння:

1. Договори з власником чи ін..особою

2. Односторонні правочини

3. Юридичні вчинки

4. Правові акти суб’єктів публічного права

5. Рішення суду

Сервітути - це право обмеженого користування чужими речами з певною метою в установлених межах.

Суб’єкти:

1. Власник

2. Суб’єкти сервітутного права(сервітуарій) – ф.о, ю.о.

Об’єкт – нерухомість, яка належить на праві власності іншій особі (земельна ділянка, ін.. природні ресурси)

Види:

1. Земельний – встановлення сервітутного права стосовно визначеного майна, але не стосовно конкретної особи.

Ознаки:

• Відносини між ділянками

• Тривалість відносин

• Є неподільний

• Володільцем є власник зем.діл для забезпечення користування якої встановлено сервітут

Предмет:

= земельні ділянки

= природні ресурси

= будівлі, споруди

2. Особистий – щодо визначеного майна щодо певної особи. Не передається і слідує за особою.

Ознаки:

1. Конкретне майно-конкретна особа

2. Обмежений строками

3. Нема зобов’язально-правового х-ру, сервітуарій зберігає право, навіть при переході майна до 3-ї особи.

Підстави встановлення сервітуту:

• договором,

• законом,

• заповітом

• рішенням суду.

Істотні умови договору:

1. предмет серв права

2. цільове призначення С.

3. розмір плати

Емфітевзис — це довгострокове, відчужуване і таке, що успад­ковується, право користування чужою землею з метою сільськогос­подарського виробництва. Характерною рисою емфітевзису є ви­мога використання чужого майна за цільовим призначенням, що становить обов'язок емфітевти (користувача).

Сутність суперфіцію полягає у тому, що власник виділяє зе­мельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію для будівництва промислових, побу­тових, соціально-культурних, жилих та інших будівель або споруд безоплатно чи за відповідну винагороду