52.Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, яка створює підвищену небезпеку для осіб, яку цю діяльність здійснюють, та інших осіб (ст. 1187 ЦК).

Характерні ознаки джерела підвищеної небезпеки:

• неможливість повного контролю з боку людини;

• наявність шкідливих властивостей;

• велика ймовірність завдання шкоди.

Приблизний перелік ДПН: транспортні засоби, механізми та обладнання, хімічні, радіоактивні, вибухо- і вогненебезпечні та інші речовини, дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід тощо. Вичерпний їх перелік навести неможливо у зв'язку з постійним розвитком науки та техніки. Через цю обставину суд, вирішуючи питання про можливість віднесення діяльності до джерела підвищеної небезпеки, з'ясовує наявність його характерних ознак.

Всі так звані засоби звичайного озброєння (танки, артилерія, ракети тощо) є джерелом підвищеної небезпеки.

Всіх домашніх тварин, хоча б вони й мали непокірний норов, не може бути віднесено до джерел підвищеної небезпеки, окрім службових собак та собак бійцівських порід. Однак дикі звірі є джерелом підвищеної небезпеки лише за умови їх перебування у володінні людини.

Класифікація ДПН:

1) Фізичні:

а) механічні (залізниця, транспорт, промислове устаткування, сільськогосподарські машини, будівельні агрегати, панцерники);

б) електричні (електростанції, енергосистема, щитові);

в) теплові (устаткування гарячих металургійних цехів, мартенівські печі);.

2) Фізично-хімічні:

а) промислові об'єкти, експлуатація яких може створювати небезпеку радіоактивного забруднення (атомні електростанції, двигуни на атомному паливі);

б) науково-дослідні установки цієї ж категорії;

3) хімічні:

а) отруйні (отрути);

б) вибухові (боєприпаси, вибухівка та її складові);

в) вогненебезпечні (бензин, керосин, денатурат, ефір);

4) Біологічні:

а) зоологічні (дикі тварини, собаки службових порід, птахи,плазуни);

б) мікробіологічні (штами мікроорганізмів, віруси, бактерії).

Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладено на володільця джерела підвищеної небезпеки, тобто особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом в силу виконання своїх трудових обов'язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Щодо транспортних засобів ЦК передбачає два види найму — найм транспортного засобу з екіпажем та найм без екіпажу. Якщо в першому випадку відповідальність за завдану шкоду покладено на наймодавця, то в другому — на наймача.

Підставами відшкодування шкоди за цим деліктом є:

а) наявність шкоди;

б) протиправна дія заподіювача шкоди;

в) наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (незалежно від вини).

Володілець джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений судом від відповідальності, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок:

• дії непереборної сили;

• умислу потерпілого.

У цьому разі ризик невідшкодування шкоди покладається на самого потерпілого.

Факультативною умовою звільнення володільця від відповідальності є протиправне заволодіння ДПН іншою особою.

Особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним ДПН і завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодовувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість його власника (володільця), шкода, завдана діяльністю, пов'язаною з його використанням, зберіганням або утриманням, відшкодовується ними спільно у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Положення ч. 2 ст. 1188 ЦК застосовуються у випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Тобто володільці цих джерел, які спільно завдали шкоди, несуть солідарну відповідальність незалежно від своєї вини (ст. 1190 ЦК).