Трагедія на борту № 46256

Наприкінці «оксамитового сезону» – 15 жовтня 1970 року із прикордонного міста Батумі рейсом № 244 Сухумі – Краснодар вилетів літак Ан-24. У ньому було 46 пасажирів, серед них 17 жінок і одна дитина. Через кілька хвилин після зльоту на висоті 800 метрів двоє пасажирів – батько й син Бразинскаси – викликали бортпровідницю й передали записку для пілотів з вимогою змінити маршрут і летіти в Туреччину. Дівчина метнулася в кабіну й закричала: «Напад!» Злочинці кинулися за нею. «Нікому не вставати! – закричав молодший із нападників. – Інакше підірвемо літак!» У цей момент у літаку пролунали постріли, один з яких обірвав життя 19-літньої Надії Курченко. У неї рівно через три місяці мало бути весілля...

Першому пілотові Георгію Чахракія куля потрапила в хребет, і в нього оніміли ноги. Перемагаючи біль, він обернувся й побачив страшну картину. Надя непорушно лежала у дверях пілотської кабіни й стікала кров’ю.

Штурману Валерію Фадєєву прострелили легеню, а бортмеханік Оганес Бабаян був поранений у груди. Більше за всіх пощастило другому пілоту Суліко Шавідзе – куля застрягла в сталевій трубі в спинці його сидіння.

За льотчиками стояв Бразинскас-старший і, погрожуючи гранатою, викрикував: «Тримати берег моря ліворуч. Курс на південь. У хмари не входити!».

Пілот спробував обдурити терористів і посадити Ан-24 на військовому аеродромі в Кобулеті. Але угонщик ще раз попередив, що підірве машину (згодом з’ясувалося, що Бразинскас блефував, оскільки граната була навчальною). Незабаром захоплений борт перетнув радянсько-турецький кордон, а ще через півгодини опинився над аеродромом у Трабзоні. Літак зробив коло над злітною смугою й пустив зелені ракети, просячи звільнити її для екстреної посадки. Відразу після приземлення угонщики здалися турецьким властям.

До речі, пасажирам і членам екіпажу було запропоновано залишитися в Туреччині, але ніхто на це не погодився. Наступного дня на спеціально присланому літаку всіх людей і тіло загиблої дівчини вивезли в СРСР. Трохи

пізніше турки повернули й викрадений Ан-24. Після капітального ремонту борт № 46256 з фотографією Наді Курченко в салоні ще довго літав в Узбекистані.

Текст Б

Загадки Космосу

Нині вчені бачать у космічних просторах цілі наукові поселення з численними лабораторіями, найскладнішими приладами, автоматами, сотнями й тисячами дослідників – це будуть величезні орбітальні станції, де тривалий час вивчатимуться фізичні, біологічні, астрономічні, медичні та інші проблеми. Екіпажі зможуть замінювати один одного, і спеціалісти для них будуть підбиратися залежно від завдань, які ставить практика.

Чи можна прогнозувати працездатність людини в космосі? Відомо, що в умовах невагомості космонавт відчуває значний дискомфорт, змінюється потік інформації, яка надходить у мозок із різних частин тіла, м’язів та органів, суттєво порушується координація рухів. Навіть у космічному кораблі, де космонавт має можливість і зручно сидіти, і міцно закріплювати своє тіло, чітко спостерігалося досить значне зниження рівня його працездатності. Для того, щоб пояснити це явище, дати йому конкретну оцінку, запобігти негативному впливу невагомості, було розроблено спеціальні бортові прилади. У їхню основу покладено принцип моделювання найбільш характерного виду діяльності космонавта – керування космічним кораблем і його складними системами.

Кожний політ ставить дослідникам нові запитання – своєрідні загадки Космосу, а їх ще дуже й дуже багато приховує в собі невагомість. Наприклад, треба натиснути кнопку. На Землі – натиснеш не думаючи. У невагомості ж обов’язково, перш ніж натиснути, доводиться продумати цю дію. Відбувається свого роду затримка. Це турбувало й продовжує турбувати вчених.

Щоб дослідити це явище, у свій час у Космос підняли спеціальний апарат, який давав змогу записувати час рухових реакцій людини.

У польоті також вивчається зір космонавтів, чутливість шкіри, особливості роботи космонавтів із телеграфним ключем і багато іншого. Численні результати досліджень дали змогу зробити висновок про те, що зміни в працездатності космонавтів, які покинули Землю, проходять ніби дві фази. У першій фазі протягом однієї-двох діб порушується здатність підтримувати рівновагу тіла, помітно збільшується кількість помилок під час виконання складних тестів.

У другій фазі всі ці порушення зменшуються, а якість роботи космонавта покращується. Можна чекати, що після другої фази поступово буде даватися взнаки втома і залежно від цього посилюватиметься зниження працездатності космонавта.

Звичайно, динаміка цього процесу багато в чому залежатиме від індивідуальних особливостей організму, від режиму праці й відпочинку в польоті, від ступеня підготовки екіпажу до польоту та іншого. Як швидко почне втомлюватися космонавт, залежить і від того, який газовий склад у кабіні космічного корабля, його температура і вологість, від харчування та інших гігієнічних умов.

У наш час учені знають, який винятково науковий і практичний інтерес для космічної медицини мають польоти орбітальних станцій. Саме вони допомагають спеціалістам відповісти на численні запитання, вжити заходів щодо забезпечення високої працездатності космонавтів.

Зазначені дослідження мають істотне значення для подальшого освоєння космосу, зокрема для здійснення туристичних польотів на навколоземну орбіту. Вважають, що такі польоти стануть звичною справою в недалекому майбутньому. І підготовку до них розпочали вже нині.

(431 сл.) (З альманаху «Заради тебе, Земле!...»)

Текст В