Аналіз рівномірності розподілу за допомогою коефіцієнтів концентрації та децильної диференціації

Ще однією особливістю аналізу структури сукупностей є оцінка рівномірності або нерівномірності розподілу за досліджуваною ознакою між окремими складовими сукупності (наприклад, розподіл доходів чи майна між окремими групами населення, житлової площі між окремими групами домогосподарств, прибутку між групами підприємств, розшарування населення за рівнем середньодушового доходу і т. ін.).

Оцінка нерівномірності розподілу між окремими складовими сукупності ґрунтується на порівнянні часток двох розподілів – за кількістю елементів сукупності d_iі обсягом значень ознаки D_i.. Якщо розподіл значень ознаки рівномірний, то d_i = D_i, а відхилення часток свідчать про певну нерівномірність, яка вимірюється коефіцієнтами локалізації та концентрації.

Коефіцієнт локалізації визначається для кожної складової сукупності за формулою:

,. (2.36)

де d_i - частка i-ої групи розподілу за кількістю елементів сукупності;

D_i - частка i-ої групи розподілу за обсягом значень ознаки._.

Коефіцієнт концентрації (коефіцієнт Лоренца)є узагальнюючою для сукупності характеристикою відхилення розподілу від рівномірного і визначається за формулою:

. (2.37)

Чим ближче значення цього показника до 1 (100%), тим вищий рівень концентрації, при значенні К=0 розподіл ознаки за всіма одиницями сукупності є рівномірним. При визначенні цього коефіцієнта можна оперувати як частками одиниці, так і відсотками. Порівняння структур на основі відхилень часток дозволяє вимірювати диференціацію сукупності за даними інтервальних рядів із нерівними інтервалами та атрибутивних рядів розподілу.

Оцінка рівня концентрації при вивченні економічних явищ дуже часто здійснюється по кривій концентрації Лоренца. Для її побудови необхідно мати частотний розподіл одиниць досліджуваної сукупності та відповідний до нього частотний розподіл ознаки, що вивчається. При цьому для зручності розрахунків і підвищення рівня аналітичності даних одиниці сукупності, як правило, розбиваються на рівні групи – 10 груп по 10% одиниць в кожній групі, або – 5 груп по 20% одиниць і т.д.

Найбільш відомим показником концентрації є коефіцієнт Джині, який зазвичай використовують для вимірювання диференціації або соціального розшарування. У загальному вигляді його розраховують за формулою:

, (2.38)

де d_i - частка i-ої групи розподілу за кількістю елементів сукупності;

D_i - частка i-ої групи розподілу за обсягом значень ознаки;

D^н_і – накопичена частка i-ої групи розподілу за обсягом значень ознаки._.

Якщо частки представлені у %, то формулу 4.7.9 можна перетворити:

для 10% розподілу –

; (2.39)

для 10% розподілу –

. (2.40)

Коефіцієнт Джині змінюється в тих же межах, що і коефіцієнт Лоренца.

Мірою оцінки розшарування сукупності слугує також коефіцієнт децильної диференціації. Децилі – це варіанти, які ділять обсяги сукупності на десять рівних частин (див. розрахунок за формулою 3.20). Тоді коефіцієнт децильної диференціації, що є відношенням розмірів дев’ятого і першого дециля дорівнює:

, або ·100 %, (2.41)

де D₉ – дев’ятий дециль

D₁– перший дециль.

Наприклад, за допомогою цього показника можна оцінити відношення мінімального середньодушового доходу 10% найбагатшого населення до максимального середньодушового доходу 10% найменш забезпеченого населення.