23. Класифікація інфекційних захворювань.

Відповідно до механізмами передачі збудника прийнята класифікація інфекційних хвороб, Яку розробив Л.В. Громашевський: Класифікація інфекційних хвороб за Л.В. Громашевським

Група інфекцій: кишкові, дихальних шляхів, кровяні, зовнішніх покривів

Первинна локалізація збудника: травний канал, дихальний шлях,, кров, зовнішні покриви.

Механізм передачі: фекально- оральний, крапельний ( пиловий), трансмісивний, контактний.

I група - Хвороби з фекально-оральним механізмом передачі (наприклад, кишкові інфекції);

II група - Хвороби з аерогенним механізмом передачі (наприклад, грип чи кір);

III група - Хвороби з трансмісивним механізмом передачі (наприклад, малярія, кліщовий енцефаліт);

IV група - Хвороби з контактним механізмом передачі (наприклад, венеричні хвороби).-------------------------------------------------------------------------------------------------------

I. Кишкові інфекції. Основним джерелом інфекції є хвора людина або бактеріоносій, що виділяють з випорожненнями величезні кількості збудників. При деяких кишкових інфекційних захворюваннях можливо також виділення збудника з блювотними масами (холера), з сечею (черевний тиф). Заразне початок проникає в організм через рот разом з їжею або питною водою, забрудненими у зовнішньому середовищі тими чи іншими способами. II. Інфекції дихальних шляхів. Джерелом інфекції є хвора людина або бактеріоносій. Запальний процес на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів викликає кашель і чхання, що обумовлює масове виділення заразного почала з крапельками слизу в навколишнє повітря. Збудник проникає в організм здорової людини при вдиханні повітря, що містить заражені крапельки. До інфекцій дихальних шляхів відносяться грип, інфекційний мононуклеоз, натуральна віспа, епідемічний менінгіт і більшість дитячих інфекцій. III. Кров'яні інфекції. Збудники цієї групи хвороб мають основну локалізацію в крові і лімфі. Інфекція з крові хворого може потрапити в кров здорової лише за допомогою кровосисних переносників. Людина, хвора інфекцією даної групи, для оточуючих за відсутності переносника практично не небезпечний. Винятком є ??чума (легенева форма), високозаразливий для оточуючих. До групи кров'яних інфекцій відносяться висипний і поворотний тифи, кліщовий рикетсіоз, сезонні енцефаліти, малярія, лейшманіози та інші хвороби.

IV. Інфекції зовнішніх покривів. Заразне початок зазвичай проникає через пошкоджені зовнішні покриви. До них відносяться венеричні хвороби, що передаються статевим шляхом; сказ і содоку, зараження якими відбувається при укусі хворими тваринами; правець, збудник якого проникає в організм раневим шляхом; сибірська виразка, що передається прямим контактом від тварин або через забруднені спорами предмети побуту; сап і ящур , при яких зараження відбувається через слизові оболонки, та ін

24.Реактивність і резистентність організму.

В даний час поняття резистентності і реактивності міцно увійшли в практичну медицину, особливо в клініку інфекційних хвороб. Широко застосовуються ці терміни при алергічних і інших неінфекційних захворюваннях.

реактивність організму зазвичай трактують, як властивість його реагувати певним чином на дії навколишнього середовища. Однак є й інші визначення. Так, А. Д. Адо (1962) розумів під реактивністю властивість організму відповідати зміною життєдіяльності на вплив навколишнього середовища. Здавалося б, що визначення однакові, але «зміна життєдіяльності» більш ємне і, в той же час, конкретне поняття, в порівнянні з поняттям «певним чином».

Ленінградська школа патофізіологів розглядає реактивність як здатність організму адекватно відповідати на певні дії навколишнього середовища певним чином модифікувати власний стан зі збереженням гомеостазу.

Необхідно підкреслити, що реактивність як універсальне і основне властивість організму дозволяє будь-якого індивідуума - тварині або людині не тільки зберігати гомеостаз, але і адекватно і оптимально пристосовуватися до мінливих умов внутрішнього і зовнішнього середовища. Вона включає в себе явища, позначені як поведінка і виражаються в комплексі дихальних, харчових, орієнтовних і багатьох інших умовах і безумовних рефлексів. Різні зміни реактивності, які спостерігаються у людини і тварин, мають головним чином захисний (пристосувальний) характер, т. Е термін «реактивність» в загальній формі означає механізми стійкості (резистентності) організму до шкідливих впливів середовища.

Реакції на пошкодження виникають на різних рівнях, отже, ми можемо говорити і про різні рівні реактивності. Спільними, що виникають на рівні організму, реакціями є такі процеси як невроз, лихоманка, стрес, теплообмін, терморегуляція і температура тіла, обмін речовин і функції багатьох органів і систем.

Резистентність — це стійкість організму до діїпатогенних факторів.Реактивність тісно пов'язана з резистентністю. Разом вони відбивають основні властивості живого організму.

Розрізняють резистентність пасивну й активну.

Пасивна резистентність пов'язана з анатомо-фізіологічними особливостями організму — будовою шкіри, слизової оболонки, кісткової тканини, щільних покривів комах, черепах.

Активна резистентність зумовлена захисно-пристосувальними механізмами. Так, стійкість проти гіпоксії пов'язана зі збільшенням вентиляції легень, прискоренням кровотоку, збільшенням вмісту еритроцитів і гемоглобіну в крові й т. д. Стійкість проти інфекційного впливу — імунітет — пов'язана з утворенням антитіл і активізацією фагоцитозу.

Резистентність може бути первинна, пов'язана зі спадковими факторами, і вторинна — набута.