- •1.Поняття про здоровʼя, його інтегративний зміст. Складові здоровʼя.
- •2. Показники життя в Україні та інших країнах світу
- •4.Недостатній рівень рухової активності - гіподинамія як фактор ризику.
- •5. Харчування і здоровʼʼя. Критерії раціонального харчування.
- •6. Вітаміни та мікроелементи, їх значення для нормального функціонування організму людини.
- •Мікроелементи: Zn, Mn, Co, Cu, f, Br, j.
- •7. Чинники інвалідності та інвалідизації
- •8. Структура захворюваності серед мешканців села та міста.
- •9, Вплив на стан здоровя людини соціальних та екологічних чинників.
- •10. Науково обгрунтованний спосіб життя як основа фізичного здоровя.
- •12. Хвороба, як порушення життєдіяльності організму. Причини, перебіг, прояви.
- •13. Поняття про біологічний та паспортний вік.
- •14.Карантін, дезінфекція в дитячому колективі при виникненні інфекційних хвороб.
- •15. Основні та окремі види захворюваності
- •16. Соціальні та психофізіологічні причини вживання наркотичних речовин.
- •17 Біологічні, психологічні та соціальні основи формування сімї.
- •18.Вживання наркотичних речовин як фактор, що обумовлює виникнення спадкових хвороб.
- •19. Особливості інфекційних хвороб. Поняття епідемії та пандемії.
- •20.Здоровий спосіб життя та його складові компоненти.
- •21. Поняття» інфекція», «патогенність».
- •22. Періоди перебігу інфекційної хвороби.
- •23. Класифікація інфекційних захворювань.
- •24.Реактивність і резистентність організму.
- •25. Імунітет як чинник специфічної резистентності організму.
- •26. Дезинфекція та її різновиди.
- •27.Загартування, як чинник оздоровлення дітей та підлітків
- •28. Небезпеки здоровю дітей та підлітків, спричинені вживанням алкоголю.
- •29. Характеристика і профілактика наркоманії та токсиманії школярів.
- •30. Небезпеки здоровя дітей та підлітків, пов’язані з палінням.
- •31. Захворюваність на віл/ снід в Україні.
- •33. Механізми та шляхи передачі віл інфекції.
- •34. Поняття про діагностику сніДу.
- •35.Профілактика та заходи попередження віл-сніДу.
- •36.Теорія походження віл- інфекції.
- •37. Єпідемія віл інфекції як глобальний процес.
- •38.Єтіологія та патогенез вірусу імунодефіциту людини.
- •39. Стадії та клінічні прояви віл – інфекції.
- •40. Основні принципи лікування віл/сніДу
- •41. Екстрена профілактика зараження віл.
- •42.Профілактика передачі віл від матері до дитини.
- •43. Харчування дітей з віл інфекцією.
- •44. Стигма та дискримінація повязані з віл/сніДом
- •45. Послідовність надання першої допомоги при ймовірнім контакті з віл.
- •47. Планування сімї, як основа народження здорової дитини.
- •48. Венеричні хвороби та снід, як результат випадкових статевих стосунків.
- •49. Соціальні, психологічні та фізіологічні причини різних форм девіантної поведінки.
- •50. Добова норма рухової активності дітей різного віку. Рівень фізичного навантаження,критерії.
34. Поняття про діагностику сніДу.
Оскільки ранній період ВІЛ-інфекції часто є безсимптомним, лікарі та інший медичний персонал можуть виявити його лише за допомогою дослідження крові пацієнта на наявність у ній антитіл (протеїнів, за допомогою яких організм бореться з хворобою) до компонентів ВІЛ. Кількість антитіл у крові піднімається до рівня, який вдається зареєструвати за допомогою наявних сьогодні методів дослідження, приблизно за 1 — 3 місяці після зараження, а до рівня, здатного давати позитивний результат в обстеженнях за допомогою стандартних тестових систем, лише за 6 місяців. Людей, що мають контакт з вірусом, потрібно обстежувати на наявність ВІЛ-інфекції, як тільки пройде час, необхідний для нагромадження в крові противірусних антитіл. Завдяки ранній діагностиці вони можуть отримати адекватне лікування у період, коли їхня імунна система найбільше спроможна боротися з ВІЛ, і таким чином запобігти розвитку деяких опортуністичних інфекцій (див. розділ «Лікування»). Крім того, своєчасне виявлення інфекції спонукає пацієнтів утримуватися від вчинків, які могли б стати причиною зараження інших осіб. Для діагностики ВІЛ-інфікування лікарі користуються тестовими наборами двох типів: ELISA та Western Blot. Якщо ймовірність наявності інфекції в організмі велика, а обидва тести дають негативний результат, лікарі можуть вдатися до пошуків у крові власне віруса або порадити пацієнтові повторно пройти тести пізніше, коли існуватиме вища вірогідність накопичення необхідної кількості антитіл у крові. Діти, що народжуються від ВІЛ-інфікованих матерів, теж можуть бути вражені вірусом, але можуть бути і неінфікованими, проте у будь-якому випадку протягом перших кількох місяців життя мають у крові антитіла, отримані від матері. За відсутності симптоматики вірогідний діагноз ВІЛ-інфекції за допомогою стандартних тест-систем може бути поставлений лише у дітей віком понад 15 місяців. У цьому віці наявність антитіл матері у крові дитини є малоймовірною, проте у випадку інфікування організм починає виробляти власні антитіла. Нові технології виявлення самого вірусу використовуються для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком від 3 до 15 місяців. Нині проводяться випробування кількох тест-систем діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком до 3 місяців.
Діагностика ВІЛ-інфекції/СНІД передбачає не лише визначення факту зараження особи, але й встановлення стадії та характеру перебігу захворювання, його прогнозування і вибір відповідної тактики лікування. Для виставлення діагнозу будь-якого інфекційного захворювання необхідно провести ретельний аналіз епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних. До епідеміологічних факторів ризику зараження ВІЛ відносяться відомості про: - наявність сексуальних контактів з особами, які набули ВІЛ; - ін’єкційне вживання пацієнтом наркотиків, особливо разом із ВІЛ-позитивними особами; - участь у комерційному сексі (як клієнта або як працівника); - наявність великої кількості статевих партнерів; - перебування на територіях із високим рівнем інфікованості населення ВІЛ (наприклад, у країнах Західної Африки); -нетрадиційну сексуальну орієнтацію; - переливання крові або препаратів з неї, проведення штучного запліднення з використанням донорських статевих клітин або трансплантацію тканин чи органів; - велику кількість парентеральних медичних маніпуляцій в анамнезі (ін’єкцій, хірургічних втручань, ендоскопічних досліджень тощо); - наявність професійних факторів ризику (медичні працівники, що контактують із кров’ю, виділеннями зі статевих органів та слизовими оболонками, правоохоронці, спортсмени травматичних видів спорту). Для немовляти найвищим фактором ризику вважається інфікування матері ВІЛ, а також належність його батьків до будь-якої групи ризику.
До останнього часу не припиняються суперечки: чи можна діагностувати ВІЛ-інфекцію без лабораторного підтвердження — лише на підставі клінічних ознак захворювання. Через доступність обстеження на виявлення антитіл до ВІЛ сьогодні це не є проблемою в нашій країні, але цілком можливо, наприклад, в країнах Західної Африки. Клініцисти спостерігають безліч випадків, коли діагноз ВІЛ-інфекції не викликає сумніву у лікаря вже з моменту ознайомлення з анамнезом й першого огляду пацієнта попри поліморфізм клінічної картини цієї хвороби.
На стадії СНІД реєструється значне зниження в крові кількості антитіл. В рамках першого тижня з моменту інфікування відсутність можливості виявлення антитіл до ВІЛ визначається як періоду «серонегативного вікна». Саме з цієї причини навіть негативні результати аналізів на ВІЛ не є достовірним доказом відсутності інфекції і, відповідно, не дають приводу виключати можливості зараження інших людей. Крім дослідження крові також може бути призначений ПЛР-зішкріб - досить ефективний метод, за рахунок якого визначається можливість виявлення частинок РНК, що належать вірусу.