7. Чинники інвалідності та інвалідизації

Інвалі́дність — соціальна недостатність внаслідок обмеження життєдіяльності людини, яка викликана порушенням здоров'я зі стійким розладом функцій організму, що призводить до необхідності соціального захисту і допомоги.

У залежності від тяжкості в Україні розрізняють три групи інвалідності: I, II і III. І групу поділяють на ІА і ІБ підгрупи. При настанні інвалідності призначають пенсії, встановлюють інші види соціального захисту й пільги. Законодавство розрізняє причини інвалідності, які тягнуть за собою різні правові наслідки:

• Загальне захворювання;

• Каліцтво, трудове або професійне захворювання;

• Поранення (контузії), каліцтво, яке одержано при захисті Вітчизни або при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання пов'язані з перебуванням на фронті;

• Каліцтво одержане в результаті нещасного випадку, не зв'язаного з виконанням обов'язків військової служби або захворювання.

Причинами інвалідності є загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців — поранення, контузія, одержані при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво внаслідок нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках — захворювання, набуте при виконанні обов'язків військової служби. Ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності визначає медико-соціальна експертиза (ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», постанова Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1992 No 83).

I група інвалідності[

Нездатність до самообслуговування, нездатність самостійно пересуватися та повна залежність від інших осіб, нездатність до навчання, нездатність до трудової діяльності, нездатність до орієнтації (дезорієнтація), нездатність до спілкування, нездатність контролювати свою поведінку.

II група інвалідності[

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів та за допомогою інших осіб, здатність самостійно пересуватися з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами в домашніх умовах, здатність до виконання трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів та (чи) спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб, здатність до орієнтації, що потребує допомоги інших осіб, здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів та (чи) за допомогою інших осіб, здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

III група інвалідності[

Здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів, здатність самостійно пересуватися з тривалішою витратою часу, пересування з зупинками і скорочення відстані, здатність до навчання в навчальних закладах загального типу при дотриманні спеціального режиму навчального процесу та (чи) з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, який навчає), здатність до виконання трудової діяльності за іншою спеціальністю при відсутності зниження кваліфікації чи зменшенні обсягу виробничої діяльності та неможливості виконання роботи за своєю попередньою професією, здатність до орієнтації за умови використання допоміжних засобів, здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передання інформації, часткове зниження здатності самостійно контролювати свою поведінку.

Первинна інвалідність або інва-лідизація (частота первинного виходу на інвалідність)	Загальне число осіб, вперше визнаних інвалідами • 1000(10 000)
	Загальна чисельність населення

Загальна чисельність інвалідів, що знаходяться на обліку в органах соціаль­ного захисту становить в Україні 2,4 млн. (1998 р.). Рівень первинної інвалід­ності всіх категорій населення в динаміці з 1992 р. зменшився з 49,3 до 47,7 випадків на 10 тис. населення в 1998 р.

Первинна інвалідність усіх категорій населення на 77,8 % зумовлена інвалідністю від загального захворювання (36,4 випадки на 10 тис. населення), на 9,8% - інвалідністю військовослужбовців (5,4 випадки на 10 тис. населен­ня), на 8,1 % - інвалідністю з дитинства (3,8 випадків на 10 тис. населення), на 4,3 % - інвалідністю від трудового каліцтва та професійних захворювань (2,2 випадки на 10 тис. населення), на 3,6 % - інвалідністю внаслідок аварії на ЧАЕС (1,7 випадків на 10 тис. населення).

Первинна інвалідність серед дорослих (старші 15 років) становить 60,2 ви­падків, а серед працездатних (чоловіки до 60, жінки до 55 років) - 56,5 ви­падків на 10 тис. населення.

«Інвалідизація» суспільства – як один із показників стану здоров’я населення

Проблема тимчасової чи постійної втрати працездатності завжди є актуальною. Тим більше, інвалідність є і одним із показників стану здоров’я населення

Інвалідизація це втрата працездатності внаслідок хвороби, каліцтва, перехід на становище інваліда. Рання інвалідизація, вимушену бездіяльність людини, що знаходиться в розквіті творчих сил, завдає йому серйозну моральну травму