36.Теорія походження віл- інфекції.

На сьогоднішній день існує два види ВІЛ: ВІЛ-1 і ВІЛ-2.

Було встановлено, що ВИЧ-1 є нащадком вірусу імунодефіциту мавп (ВІО), що виявляють у деяких африканських мавп, через велику генетичну подібність цих двох вірусів. У 1999р. американська група дослідників припустила, що ВІЛ походить від різновиду ВІО, виявленого в шимпанзе підгрупи троглодитів, і що люди здобували вірус, полюючи на шимпанзе або вживаючи їх в їжу.

ВІЛ-2 походить від чорних мангабейских мавп. У них він захворювання не викликає.

Одна група вірусологів підрахувала, що людський і мавпячий віруси імунодефіциту, можливо, відрізнялися один від одного, щонайменше, років 140 тому назад, хоча доказів СНІД-подібних захворювань до середини 1960р. в Африці не має.

Провідний вірусолог Яаап Гудсміт вважає, що районом Африки, де ВІЛ вперше з'явився, швидше за все, є Камерун та західне екваторіальне узбережжя, оскільки це єдиний район в Африці, де сьогодні знаходять ВІЛ-1,ВІЛ-2 і відносно новий підвид (субтип) ВІЛ-1-ВІЛ-0. Він вважає, що поширення підвидів ВІЛ з цього регіону могло початися на початку двадцятого століття, чому можливо посприяла торгівля між німецькими колоніями Камеруном і Танганьїкою.

Всі інші дослідники вважають, що утворення нових підвидів ВІЛ-1 відбувалося тільки після 1959 року, надаючи як доказ визначення генетичного матеріалу вірусу, виділеного зі зразка крові 1959 року, взятого в Заїрі.

На думку дослідників, більшість африканських приматів були інфіковані формою ВІО, що передається статевим шляхом протягом вже тисяч років і ці віруси більше не заподіюють шкоди своїм хазяїнам. Проте, коли один тип ВІО передається представникові іншого виду, він викликає захворювання.

 В основному, в усьому світі переважно розповсюджений вірус ВІЛ-1, і, звичайно, коли люди вживають слово "ВІЛ", не уточнюючи конкретно вид вірусу, вони мають на увазі вірус ВІЛ-. Як ВІЛ-1, так і ВІЛ-2 передається за допомогою статевого контакту, через кров і від матері до дитини.

Ці віруси, як виявляється, є причиною СНІД, який не має клінічних форм. Однак ВІЛ-2 не так легко передається, і період між первинним інфікуванням і розвиненою стадією хвороби при передачі цього вірусу триває набагато довше.

Нове дослідження, представлене на Одинадцятому міжнародному конгресі з вірусології в серпні 1999 р., взяло під сумнів існуючу теорію походження ВІЛ.

Група професора Роберта Гаррі з Туланського університету (Новий Орлеан) підтвердила, що молодий працівник секс-бізнесу помер від пов'язаного з ВІЛ опортуністичного захворювання в Сент-Луїсі (США) у 1968 році. Зразки тканин тіла чоловіка заморозили після його смерті, і група професора Гаррі згодом виявила, що він був інфікований різновидом ВІЛ, подібним ВІЛ-1, підтип ІІІ/LAІ.

Цей вірус скоріше інфікує Т- клітини, чим макрофаги, як стверджує професор Гаррі. Він вважає, що більш легка форма ВІЛ існувала серед людей уже протягом сотень або тисяч років і що сьогоднішню пандемію викликала недавня мутація вірусу.

У 2000 році дві групи вчених (зі США і Бельгії) використовували молекулярне визначення генетичного коду вірусу для визначення середньої швидкості еволюції ВІЛ і на основі цієї інформації розрахували час розвитку різних підвидів ВІЛ-1 групи М. Обидві групи дійшли висновку, що поява нових видів ВІЛ мала місце між 1910 і 1940 роками.