Розділ 10. Тему обрано щ що робити далі?

На підставі довідкової літератури такого змісту можна зрозуміти, де збе­рігаються матеріяли, потрібні для до­слідження обраної теми. Відтак час іти до читальної зали архіву або рукопис­ного відділу бібліотеки (не забудьте, що вас туди можуть не пустити без офіційного листа від інституції/університету з проханням на ім'я дирек­тора цього закладу про дозвіл працю­вати над такою-то темою; практика своєрідна, але, як кажуть німці, Ord­nung ist Ordnung). Якщо потрібний фонд чи колекцію було описано в дру­кованому виданні, яке ви вже опрацю­вали, - замовляйте номери потрібних одиниць і читайте на здоров'я. Якщо ж опублікованого опису немає, — сідайте переглядати те, що вам дадуть, коли ви вкажете виписані з путівника номер чи назву фонду/колекції (це може бу­ти машинопис, рукописний опис чи картковий каталог із короткими заго­ловками до окремих документів, справ, манускриптів, конволютів тощо — архівний сленґ називає їх «одиницями зберігання»). Давши собі раду з цими заголовками, замовляйте ті «одиниці зберігання», що можуть знадобитися, і читайте на здоров'я. Втім, зі здоров'ям складніше, коли дадуть не оригінали, а мікрофільми, але що вдієш - наука ви­магає жертв.

Читати джерела - це, як знає кожен історик, захопливе заняття. Але самої тільки насолоди від читання замало, тож, помилувавшись і позахоплював­шись, приступайте до роботи. Тут час відсвіжити в пам'яті перелік запитань, що їх ви збиралися поставити джерелу. Треба визначити, скільки зерна проходило на експорт через Одеський порт такі-то роки, - порахуйте. Треба дізна­тися, чим відрізнялися одна від одної політичні платформи таких-то пар­тій, - зіставте пункт за пунктом їхні статути та програмові декларації. Треба. встановити персональний склад учас­ників якоїсь акції — гортайте джерела в пошуку їхніх імен, соціяльних позицій і всього, що пощастить виловити. Треба щільно описати якийсь епізод - зафік­суйте щонайменші деталі, вони стануть у пригоді. Треба зрозуміти, чого хотів ваш герой, - зважайте на кожну мов­ностилістичну дрібничку тексту, бо, мо­же, саме в ній приховано розгадку цього ребуса. Словом, один лиш «питальник» підкаже, якими методами найзручніше «розговорити» джерело.

Читаючи, занотовуйте, виписуйте інформацію про імена, цифри та дата, копіюйте потрібні фрагменти тощо. Правила «техніки безпеки», яких для власного спокою варто дотримуватися* працюючи з джерелами - байдуже, рукописними чи опублікованими, - зага­лом збігаються з чинними для опрацю­вання наукової літератури. Як і в томи випадку, не забувайте фіксувати леген­ду, себто пошукові дані джерела. Для опублікованого видання - повну назву публікації (з іменем особи, що здійснм ла цю добру справу, полегшивши нам життя) та номер використаної сторінки, для рукописного - повну назву архіву чи бібліотеки, де джерело зберігається, а також назву фонду/колекції та порядковий номер використаної одиниці із зазначенням сторінки, звід­ки взято інформацію/ цитату, чи арку­ша (рукописи інколи нумерують не

[306]