Розділ 11. Нарешті вистражданий текст

першій згадці навести повну назву, а в наступних — скорочену до початкових слів та, ясно, вже без року й місця видан­ня, приміром отак: Гобсбаум Е. Вік екстремізму. - С. 181. Врешті, якщо поси­лання на працю йдуть поспіль, пишемо: «Там само. - С. така-то».

Насамкінець - про завуальований спосіб некоректного ставлення до по­передників (мова не про плаґіят - це річ уже геть зовсім неприпустима). Маю на увазі ситуацію, коли думки попередників наведено асиметрично: погляди, що не відповідають авторовій настанові, знехтувано чи згадано лише мимохіть, без розгорнутого викладу, натомість «суголосні» думки підкріп­лено посиланнями на джерела та цита­тами. Такі випадки свідчать про непо­вагу до чужої праці й фахову несум­лінність.

Головне зроблено - пора писати вступ

Либонь, ви вже зрозуміли, чому на­писання вступу варто було відкласти. Праця історика, як і будь-яка інша, має свої «маленькі хитрощі». Адже тільки по тому, як скомпоновано основний текст роботи, стає ясно, про що вона. Чи уважніше перечитування джерел не повернуло первинний задум в не-очікуваний бік? Чи щільність джерел не звузила його до невпізнання або, навпаки, чи не підштовхнула до роз­ширення? Чи не вискочило на аван­сцену те, що здавалося маргінальним? І які методики довелося при цьому за­лучати? І чи не помінявся при цьому досліджуваний часовий відтинок? Чи не додалося або чи не поменшало ге­роїв? Чи не довелося робити виправж на неплановану територію? Тільки знаючи ці таємниці власної кухні, ми зможемо у вступі пообіцяти читачеві саме стільки, скільки він знайде в тексті - не більше й не менше. Тоді ж. до речі, остаточно викшталтується заголовок праці.

Для чого ж тоді вступ? По-перше, щоби зацікавити читача, аби той не задрімав на першій же сторінці, вирі­шивши, що нічого нового на нього не чекає. По-друге, щоби переконати чи­тача, що йому продаватимуть не кота в мішку, а солідний науковий продукті Іншими словами, щоби справити добре враження чіткістю підходу до проб­леми та переконати, що наміри авто­ра - не Пустопорожня балаканина, і він знає дещо таке, з чим варто ознайоми­тися. Наведу орієнтовну послідовність - ясно, цілком умовну - таких повідомлень.

1. Добре продумайте першу фразу -а раптом читач полюбить вас з першоЯ го погляду. Тільки не вдавайтеся в за­хмарні матерії, патріотичні ляментаціїї та заклинання щодо «актуальности» роботи - ця тривіяльна жуйка відлякує. Почніть із окреслення загальних параметрів проблеми та конкретного питання, яке ви нібито маєте намір у рамках цієї проблеми розглянути (а насправді вже розглянули). «Ваківська мова» це називає «об'єктом» і «предметом», тож коли пишете кваліФікаційну роботу чи дисертацію - не забу­вайте цієї пташиної мови, натомість коли пишете статтю чи книжку - ліп­ше забудьте. Ось, для прикладу, канва

[328]

Головне зроблено - пора писати вступ

такого блоку повідомлень (сакрамен­тальної «першої фрази» не пропоную; її підказує тільки закохане серце, а на­ведений далі приклад - це не моя пасія):

Це дослідження присвячено широ­ко витлумаченій політичній історії, зокрема проблематиці функціону­вання локальних державних уста­нов Російської імперії, за посеред­ництва яких держава здійснювала свою політику на периферіях, серед іншого на території так званого Південно-Західного краю, себто, послу­говуючись сучасною географічною номенклатурою, на Правобережній Україні.

[Це - проблема, яку наша віддана матеріалістичному розумінню істо­рії. BAK радить називати об'єктом дослідження].

У рамках цієї проблеми буде проа­налізовано роботу канцелярії київ­ського, волинського і подільського генерал-губернатора за управління Д. Г. Бібікова (1837-1852), себто в період, коли інтеграція регіону до складу імперії стала одним із пріо­ритетів політики центрального уряду.

[Це - власне тема, а по-ваківськи -предмет дослідження]

2. Упоравшись із проблемою («об'єк­том») і темою («предметом»), коротко викладіть, чому саме це питання при­вернуло вашу увагу ( «ваківська мова» називає це актуальністю). Коли вести ралі наш приклад, приблизна схема може виглядати так:

Обрана тема видається вельми перс­пективною, бо канцелярія генерал-губернаторів мала офіційний статус високої наглядово-управлінської установи, а її внутрішня структура була безпосередньо пов'язана з по­літичними завданнями, що їх стави­ли перед генерал-губернатором, от­же - в роботі канцелярії опосеред­ковано відбивалася вся гама коли­вань локальної політики. Попри очевидну важливість цього питан­ня, яке може відіграти ключову роль у розумінні конкретних ме­ханізмів утілення в життя політики центру на Правобережній Україні, роботу канцелярії тутешнього гене­рал-губернатора досі не вивчали взагалі [або «вивчали недостатньо», чи «досліджували на обмеженому колі джерел», «досліджували лише під формальним кутом зору — без урахування політичного контекс­ту» тощо] —

ці фрази, зрозуміло, цілком умовні, бо насправді канцелярію київських гене­рал-губернаторів уже добряче обтоп­тано істориками.

3. Далі лишається оголосити «дек­ларацію намірів» (підручники ритори­ки називають її «тезою»). Скажімо, у випадку з нашим прикладом це може виглядати приблизно так:

Метою цієї роботи є реконструкція роботи канцелярії .київського, во­линського і подільського генерал-гу­бернатора упродовж 1837-1852 pp., себто за управління Д. Г. Бібікова. Аби досягти поставленої мети, пе­редбачається дослідити такі конк­ретні питання [їх також називають завданнями]: 1 ) простежити функіш та форми роботи тих підрозділів канцелярії, що мали забезпечувати

[329]