Розділ 11. Нарешті вистражданий текст

мірою, щоби вони не набридали: завдяки їм мова стає схожою на доб­ре приготовану страву.

Щ о радять мудрі античні ритори

Згідно з трактатами античних рито­рів, будь-яке переконування, зокрема й логічне, себто наукове, повинно міс­тити три композиційні складники:

1) вступ, де читача треба зацікави­ти тим, про що мова піде далі, себто не просто оголосити тему та мету свого викладу, але й підкреслити його потен­ційну привабливість - пізнавальну, дискусійну тощо;

2) власне оповідь із викладом аргу­ментів й обґрунтуванням контрдоказів на їх можливе заперечення;

3) завершення, або, як це називали античні ритори, «епілога» - за Аристотелем, найважливіша частина, бо тут належить стисло й виразно сформулю­вати суть того, що випливає з наведе­них аргументів, себто остаточно пере­конати.

Ця тріяда непідвладна часу: дарма що їй уже понад дві тисячі років, а ми досі не винайшли нічого ліпшого, бо й далі поділяємо свої тексти на вступ, виклад аргументів і висновки. Досвід­чені метри можуть всіляко оздоблювати ці «три стовпи» історіописаі шя за допо­моги елегантних відступів і мовної гри, тих чи тих варіяцій, есеїстичної невимушености тощо, - словом, демонструва­ти неповторний почерк майстра. На­томість початківцям варто дотримува­тися усталеної процедури - по-перше, аби добре нею оволодіти, по-друге, аби не дратувати рецензента: а раптом той сприйме відхилення від канону як самовпевнене нахабство. Це можна порів­няти з навчанням живопису, адже художник-модерніст, який свідомо пору­шує анатомію та засади перспективи, насправді починав шлях до майстер-ности з їх ретельного засвоєння.

Першим у цій тріяді значиться вступ, але насправді його пишуть не першим. Чому — самі далі побачите, а наразі займемося середньою части­ною, її, своєю чергою, складають три сеґменти:

□ історіографічний огляд, де обгово­рюють погляди попередніх дослід- І ників,

[316]

Огляд історіографії: принцип конуса та правила чемності

□ джерелознавчий огляд, де окрес­люється коло джерел, що стало під­ставою спостережень,

□ власне оповідь, себто виклад своїх гіпотез та аргументів у зіставленні з працями попередників і свідчення­ми джерел.

Огляд історіографії: принцип конуса та правила чемності

Вкласти огляд історіографії у якийсь наперед заданий канон немож­ливо, бо обсяг і зміст наукової літера­тури з різних питань зазвичай суттєво відмінні. Натомість не підлягає сум­ніву, що хронологічне перерахування праць за схемою «у такому-то році N написав те-то, а в такому-то NN те-то» є нікудишнім варіянтом, бо виразніше засвідчити власну безпорадність у ро­зумінні історіографії, погодьмося, важко. Не викликає ентузіязму й час­то практикований опис за схемою «вітчизняні праці» - «зарубіжні пра­ці». По-перше, душею історіографії є концепція та методологія, а не «вітчиз-няність/зарубіжність», а по-друге, ко­їли йдеться про праці XIX - початку XX ст., поняття «вітчизняности» стає надто слизьким (скажіть, будь ласка, рнїм «вітчизняним» істориком був згаданий уже Леонтович - росіянин із походження, дослідник Великого кня­зівства Литовського, професор у Києві, Одесі та Варшаві?). Мені осо­бисто найпривабливішою видається модель огляду, що нагадує конус, себто відштовхується від певного «ієрар­хічного розсортування» літератури. Найвищий ієрархічний щабель - «верхівку конуса» — посядуть авторитетні підсумкові праці, нижчий - праці, присвячені вузловим згусткам до­сліджуваної проблеми, найнижчий, на «підніжжі конуса», - розвідки про конкретні сюжети у рамках цієї-таки проблеми. Ієрархічне розсортування зручне й тим, що допомагає надати власній роботі концептуальних рамок, себто перетворити її зі школярської фіксації випадків на методологічно ос­мислений опис певного явища. Адже визначивши для себе, хто посяде верхівку конуса, ви маєте виголосити «декларацію солідарности» з ним: скажімо, стисло виклавши погляд Ернеста Ґелнера на націотворення, зая­вити, що надалі в своїй роботі, розгля­даючи конкретний матеріял, спирати­метеся на Іелнерову схему (те саме, якщо вам більше до душі, скажімо, тлумачення нації в Ентоні Сміта, Мірослава Гроха, Бенедикта Андерсо-на чи будь-кого ще). На верхівці кону­са ви можете примістити будь-яку тео­ретичну підсумкову працю, що вам імпонує, - це ваше святе авторське право, аби лише надалі у своєму тексті ви зберігали вірність обранцеві та бу­ли готові обстоювати його/свої погля­ди від закидів рецензентів, котрі вша­новують інші святощі.

Виголосивши «декларацію солідар­ности», можна переходити до середньої ланки конуса - праць, присвячених вуз­ловим згусткам досліджуваної пробле­ми. Економніше та й логічно стрункіше це виглядає не в хронологічному пере­рахуванні праць (N вважав те-то, а NN те-то), а шляхом презентації концепцій: таку-то концепцію вперше сформулю-

[317]