Розділ 9. Історик наодинці з власним текстом..

спостереженням дослідників, є три концепції:

□ марксистська, де центроутворювальну роль відіграє ідея «базису й надбудови», і то «базис» потрактовано як економічну основу сус­пільного буття, а «надбудову» ото­тожнено з широко витлумаченою культурою;

□ функщонашстська, де поняття «струк­тури» співвідносять із різноманітни­ми соціяльними інститутами - дер­жавою, правничою системою, роди­ною тощо, а «функцією» кожного з цих елементів вважають підтриман­ня структури в тому порядку, що йо­го один із основоположників функ­ціоналізму, видатний німецький со­ціолог Макс Вебер (1864-1920), на­зивав «раціональною цілістю»;

□ культурно-антропологічна, започат­кована Кльодом Лєві-Стросом і роз­винута у працях Роляна Варта та Мішеля Фуко. В основу цього підходу, особливо популярного серед фран­цузьких істориків 1950-1960-х, ляг­ли Лєві-Стросові погляди, обґрунто­вані в нині вже класичній праці «Anthropologie structurale» («Струк­турна антропологія», 1958 p.).

Про марксизм як велику поясню­вальну схему, що розглядає всі зміни в історії через призму економічних чинни­ків і класового протистояння, вже йшло­ся у розділі, присвяченому історіописан-ню доби позитивізму. Що ж до функ­ціоналізму, який інколи називають «бур­жуазною відповіддю» Марксу, то він спирається на засновок про те, що всі без винятку «дійсні» аспекти соціяльного життя - економіка, політика, правнича система, Церква, чинні приписи моралі, соціяльні перегородки - утворюють суцільний комплекс, де кожен елемент виконує призначену йому функцію, забезпечуючи раціональну життєдіяльність суспільства загалом. Як пише в своїй праці «Соціологія» Ентоні Ґіденс, посилаючись на одного з «батьків» функціо­налізму, Еміля Дюркгайма:

Щоби дослідити такий орган тіла, як серце, ми маємо показати, як він співвідноситься з іншими частина­ми тіла. Перекачуючи кров по всьому тілу, серце відіграє життєво важ-

[268]

«Структура» - віртуальний помічник історика у двобої з одиничним

ливу роль у підтриманні життєдіяль­носте організму. Подібно й аналіз функції соціяльного інституту озна­чає демонстрацію його ролі в під­триманні існування суспільства.

Уточнену версію функціоналістського пояснення запропонував Кльод Лєві-Строс. На його думку, в забезпеченні «соціяльного порядку», себто функціо­нуванні суспільства, беруть участь не ;лише «дійсні», об'єктивно наявні еле­менти, але й «мислимі» - міти, уявлення, вірування, ідеології. Отже, соціяльні структури - це не лише емпірична реальність, а й модель, яку дослідник ство­рює сам, поєднуючи «дійсні» та «мислимі» елементи в певну цілість. У такий спосіб він дістає шанс виявити те, що вважає найсуттєвішим, а запропонована тим модель виступає, власне, як пояс­нювальна схема. Виразним прикладом застосування таких схем-моделей може, зокрема, служити популярне в 1960-х pp. дослідження ментальностей. Адже мен­тальність, по суті, тлумачили як систему, складену з тісно пов'язаних між собою елементів: певних уявлень про світ («мислимого») та відповідних цим уявленням поведінкових рефлексій («дійсного»). В соціоекономічній історії класичним взірцем структуралістського зі­ставлення «дійсного/мислимого» є три рівні просторовочасової структури, що ними оперує у згадуваних повище пра­цях Фернан Бродель, - географічний «час довгого тривання», «соціяльний час» та «індивідуальний час». У сфері культурних студій одним із яскравих взірців структуралістського підходу є розвідка французького теоретика-культуролога Роляна Варта «Mythologies» («Мітології», 1957 p.), присвячена ана­лізу способів, за посередництва яких продукується структура культурних «кодів», що відповідають ідеології та економічним потребам масової культу­ри — у світі моди, рекламі, спортивних видовищах тощо. Великої популярности зажив культурно-антропологічний структуралізм і серед істориків давніх мітологій, які займаються вичленуванням і зіставленням повторюваних сюжетів, мотивів чи символів, що відбивають уяв­лення про створення/розвиток світу, про запровадження певних культурних нави­чок і релігійних культів тощо.

Як бачимо, всі три розглянуті кон­цепції відштовхуються від погляду на суспільство як на цілісну одиницю з певними «потребами», «цілями» чи уявлен­нями, що детермінують плин історії, хо­ча насправді ті поняття можна наповни­ти реальним змістом тільки співвідносячи їх із учинками конкретних осіб.

Власне таке уточнення в поняття структури було привнесене разом із так званим «відкриттям індивіда». Вважаю­чи справжнім «актором» історії недепер-соналізоване суспільство, а конкретну людину, що керується власними стра­тегіями поведінки для досягнення своїх цілей, прибічники такого підходу вису­вають на перший план взаємодію влас­тивих певному суспільству норм із оди­ничним досвідом - конкретними вчин­ками, формами поведінки, деклараціями світовідчуття тощо. Фраґментованість, множинність і мінливість суспільства, яку увиразнює такий аналіз, перетворює його на рухливу та відкриту систему, де зміни, за висловом одного з лідерів мікроісторії Джовані Леві, «відбувають-

[269]