Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встанов­ленні рівня ціни залежно від обсягів продажу (рис. 9.5). Цей спо­сіб дискримінації, як і в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відображає зменшення гото­вності покупця платити при збільшенні обсягу. Так, обсяг Q1 споживачі готові придбати за ціною Р₁, наступні Q₂ - Q₁ оди­ниць — за нижчою ціною Р₂, додаткові ш₃ — Q₂ одиниць — ще за нижчою ціною Р2, тоді як простий монополіст встановив би за інших умов єдину ціну Р3. Відповідно, загальний дохід монополі­ста від продажу (витрати споживача на купівлю) Q1 одиниць то­вару дорівнюватиме площі прямокутника OP₁AQ₁, від продажу Q₂ одиниць — площі фігури OP₂BQ₂, від продажу Q₃ одиниць — всієї заштрихованої площі. Оскільки дохід від продажу Q3 оди­ниць за ціною P3 дорівнював би площі прямокутника OP3CQ3, за­значимо, що привласнений завдяки ціновій дискримінації друго­го ступеня монополістом споживчий надлишок дорівнює площі фігури P₃P₁AKBL, а площа незаштрихованих трикутників під кривою попиту характеризує не привласнену монополістом час­тину надлишку виробника. З поглибленням диференціації ціни продукції цінова дискримінація другого ступеня наближатиметь­ся до абсолютної цінової дискримінації.

9.5. Цінова дискримінація другого ступеня

Проте ситуація на рис. 9.5 ідеалізована. Адже крива попиту D — це звичайна крива попиту, побудована на припущенні, що товар продається за єдиною ціною. Коли ж споживач купує Q1

одиниць товару за високою ціною P₁, то ефект доходу змусить його скоротити попит на додаткове придбання цього товару. При ціновій дискримінації крива попиту може залишатися немінною лише за нульового ефекту доходу. Тому загальний обсяг при ці­новій дискримінації другого ступеня виявиться меншим ніж Q3 через наявність ненульового ефекту доходу.

На практиці цінова дискримінація другого ступеня часто набирає вигляду різних цінових дисконтів або скидок. Напри­клад:

знижки на обсяг поставок — при збільшенні обсягів поста­вок чи замовлень зростає і знижка на ціну;

комулятивні знижки — місячний квиток на проїзд у примі­ському електропоїзді відносно дешевший одноразових квитків, ціна річної передплати на журнал чи газету відносно нижча за їх ціни в роздрібній торгівлі;

цінова дискримінація у часі — різні ціни на ранкові, денні та вечірні сеанси в кіно, різні тарифи в готелях в літній та зимовий сезони;

абонементна плата в поєднанні з пропорційною оплатою кі­лькості товару, що купується.

Цінову дискримінацію другого ступеня часто характеризують як самовідбір. При цьому продавець хотів би, але не може визна­чити платоспроможності покупців (еластичність їх попиту). Тому він пропонує всім і кожному однакову структуру ціни, надаючи самому покупцеві можливість вибирати обсяг покупки і/або її специфічні умови. Так, при запровадженні погодинної оплати те­лефонних переговорів споживач, а не телефонна компанія визна­чатиме тривалість розмов, а отже, — їх вартість.

Цінова дискримінація третього ступеня відрізняється тим, що в її основі лежить поділ покупців на групи, для кожної з яких встановлюється своя ціна реалізації (сегментація ринку).

Приклади цінової дискримінації третього ступеня різноманіт­ні. Наведемо деякі з них.

• Вхідна плата в музеї, кінотеатри, тарифи на проїзд у місько­му транспорті можуть передбачати знижки для дітей, студентів, пенсіонерів.

• Ціни на непродовольчі товари сезонного попиту (одяг, взут­тя) можуть бути в кінці сезону нижчі, ніж на його початку.

• Тарифи на авіаподорожі можуть бути диференційовані за днями тижня (у робочі дні нижчі, ніж у вихідні).

• В Україні тарифи за проживання в готелях для іноземців значно вищі, ніж для своїх громадян.

9.5. Економічні наслідки монополізації галузі

В умовах чистої монополії фірма має ринкову (моно­польну) владу, яка полягає у перевищенні ціни над граничними витратами і створює умови для отримання монополістами над­прибутків. Отже, ступінь монопольної влади можна визначити, якщо підраховувати, наскільки ціна Р перевищує граничні витра­ти МС. Для цього використовують коефіцієнт Лернера (запропо­нований у 1934 р.):

L = ^P-MC = --L (9.9)

P E_P

Зауважимо, що в умовах досконалої конкуренції L = 0. Зна­чення цього коефіцієнта можуть коливатися від нуля до одиниці. Враховуючи те, що граничні витрати не завжди є можливість ви­значити, у формулі (9.9) МС можна замінити на середні витрати АС. Тоді коефіцієнт Лернера визначається так:

_L = P - AC = (P - AC) ■ Q = прибуток

P P ■ Q дохід (виручка)

Тому частка прибутку у виручці вважається показником рин­кової влади фірми.

Як видно з формули (9.9), джерелом ринкової (монопольної) влади є еластичність попиту: що еластичніший попит, то менша монопольна влада, і навпаки.

Наслідки монополізації галузі з досконалою конкуренцією ілюструє рис. 9.6. Ринковий попит на продукцію конкурентної галузі представлений лінією попиту D, а пропозиції — висхідною кривою граничних витрат (SMC). Відповідно, рівноважний обся­гові продукції галузі з досконалою конкуренцією становитиме Q₁*, а ціна P*. Однак при монополізації галузі обсяг випуску і ці­на зміняться.

Монополіст максимізує прибуток при обсягу виробництва Q₂, оскільки саме при цьому криві граничних витрат і граничного доходу перетинаються (MR = SMC). Цьому оптимальному для монополіста обсягові виробництва відповідає вища ціна P₂*. Адже саме таку ціну готові заплатити за товар покупці, якщо об­сяг продажу становить Q₂. Прибуток монополіста за таких умов дорівнюватиме площі прямокутника CP₂*LN .

Оцінимо економічні наслідки монополізації галузі. Крива по­питу, як видно, характеризує цінність додаткових одиниць товару для покупця. Крива граничних витрат характеризує альтернатив­ну цінність ресурсів, що використовуються для виробництва цих додаткових одиниць. Тому випуск продукції доцільно збільшува­ти доти, поки крива попиту залишається вище за криву гранич­них витрат, тобто до точки їх перетину. На рис. 9.6 такій точці Е1 відповідає обсяг Q₁*, який є оптимальним для ринку з доскона­лою конкуренцією.

Для монополіста ж оптимальним є обсяг випуску Q₂*. Якби випуск зріс до Q₁*, то загальна вигода покупців дорівнювала б площі KLE₁. Збільшення обсягу випуску з Q₂* до Q₁* вимагатиме для монополіста додаткових витрат, сума яких дорівнює площі фігури, що розміщення нижче від ділянки Е2 Е1 кривої граничних витрат, тобто Q₂*E₂ Е₁ Q₁*. Таким чином, вигода від збільшення випуску перевищує витрати на нього на суму, що дорівнює різ­ниці двох вказаних величин, тобто площі E₂LE₁ (тонована площа на рис. 9.6). Однак монополіст не піде на збільшення випуску по­над Q₂*. Адже додаткова (понад Q₂*) одиниця випуску принесе йому приріст витрат, який перевищує приріст доходу. Дійсно, при збільшенні випуску з Q₂* до Q₁* витрати монополіста зрос­туть на суму, що дорівнює площі Q₂*E₂ Е₁ Q₁*, а його дохід збі­льшиться лише на суму, що дорівнює площі Q₂* Е₂ A Q₁*.