Однак в реальних умовах через обмеженість доходу споживач не спроможний досягнути максимальних значень TU по кожному благу. Проте, максимізуючи сукупну корисність в межах свого доходу, він змушений щоразу надавати перевагу тому благу, яке з розрахунку на 1 грн його ціни приносить найбільшу граничну корисність. Цей процес закінчиться лише тоді, коли споживач, використавши весь дохід, забезпечить однакові граничні корис­ності з розрахунку на 1 грн ціни за всіма благами, що ним спожи­ваються.

Тому другий закон Госсена стверджує, що споживач при за­даних цінах і доході лише тоді досягає максимуму сукупної ко­рисності, коли відношення граничної корисності до ціни по кож­ному благу, що ним споживається, буде однаковим і водночас дорівнюватиме граничній корисності грошей (доходу) споживача:

ми^ ₌ ми^ ₌... ₌ т± (2.6)

p p p

де MU_a, MU_b, MU_z — гранична корисність, відповідно блага, A, B, ... Z;

P_a, Р_Ь, P_z — ціни відповідних благ;

X — гранична корисність грошей (доходу) споживача.

Рівність (2.6) називають ще еквімаржинальним принципом раціонального вибору споживача. її можна розглядати як свід­чення того, що остання гривня доходу індивідуума повинна при­нести йому однакову корисність незалежно від того, на купівлю якого блага вона буде використана.

Структура споживання індивідуума, а отже, і структура його покупок, які сформувалися з урахуванням рівності (2.6), вважа­ються оптимальними. Такий стан споживача називають рівнова­гою. Будь-яке відхилення від оптимальної структури покупок при­водить до зменшення сукупної корисності, а отже, — і до зни­ження рівня задоволення потреб індивідуума.

2.2. Аналіз уподобання споживача

на основі порядкового підходу до корисності

Порядковий підхід до аналізу корисності та попиту у своїй основі спирається на ту саму теоретичну базу, що й кількі­сний, оскільки він не відкидає жодного закону цього підходу. Принципова особливість порядкового підходу полягає в тому, шо він взагалі не вимагає від споживача вимірювання рівня корисно-

сті благ в яких-небудь одиницях і обмежується лише здатністю споживача упорядкувати різні блага, представлені у вигляді від­повідних наборів, з позиції їх переваги. В основі порядкового підходу лежить низка припущень:

1. Здатність споживача ранжирувати альтернативи задо­волення своїх потреб. Це припущення полягає в тому, що спо­живач у результаті порівняння одного набору благ з іншим зав­жди може сказати, який з них для нього є привабливішим або вони обидва рівноцінні. В порядковому підході замість слова «рі­вноцінний», вживаєтьсся слово «байдужість» або «індиферент­ність». Свою оцінку конкретних наборів благ споживач фіксує за допомогою певних символів, які виражають або переваги (>), або байдужість (-). Якщо споживач вважає, що набір А для нього привабливіший, ніж набір В, то він запише: А > В. Якщо ж обидва набори для нього рівнозначні, то запис матиме вигляд: А - В.

2. Переваги споживача транзитивні. За допомогою цього припущення впорядковується (з точки зору переваги або байду­жості) уже не два, а більша кількість наборів благ. Якщо спожи­вач у результаті вивчення трьох наборів благ А, В, С розмістив їх так: А > В і В > С, то можна сказати, що набір А у даному разі для нього привабливіший, ніж набір С (А > С).

3. Ненасичення. Якщо два набори благ відрізняються один від одного лише кількістю одиниць одного якогось блага, то спо­живач завжди надасть перевагу тому набору, у якому цього блага більше.

4. Незалежності споживача. Міра задоволення споживача за­лежить тільки від кількості спожитих ним благ і не залежить від кі­лькості благ, що споживаються іншими споживачами. Це означає, що у цьому разі не беруться до уваги почуття заздрості та співчуття.

Зміст припущень свідчить, що порядкова теорія корисності дійсно не орієнтована на безпосереднє, пряме вимірювання рівня корисності наборів благ. Оцінка їх корисності тут здійснюється опосередковано на основі вияву переваг. Тому якщо споживач вважає, що набір А для нього привабливіший, ніж набір В, то мо­жна зробити висновок, що, з точки зору споживача, набір А воло­діє більшою корисністю, ніж набір В. Питання про співвідношен­ня рівнів корисності наборів (на скільки або у скільки разів набір А корисніший за набір В) при цьому не ставиться.

Тому і мету максимізації корисності порядкова теорія тлума­чить як завдання вибору споживачем такого набору благ, який би, з одного боку, мав найвищі переваги, а з другого, — за своєю вартістю не перевищував бюджету споживача.

Основну складність у порядковому підході становить побудо­ва кривих байдужості (індиферентності). Кожна крива байдужос­ті об'єднує безліч рівноцінних (з точки зору конкретного спожи­вача) наборів благ. Отже, перед побудовою таких кривих слід створити групи рівнокорисних товарів. Оскільки всі набори, що входять до однієї групи, пов'язані один з одним знаком байдужо­сті (-), то і крива, що об'єднує розміщення цих наборів у системі координат X і У, також називається кривою байдужості.

Набір кривих байдужості в одному полі координат називаєть­ся картою байдужості.

На рис. 2.2 зображені три криві байдужості. На першій і дру­гій з них показані по два товарні набори. Набір А містить Х_А оди­ниць товару X і y_a одиниць товару у. Набір B складається з Х_В одиниць товару X і у_Ь одиниць товару у. Оскільки А і В розміщені на одній кривій байдужості U₁ то набори А і В слід розглядати як рівноцінні (з однаковою корисністю) для того споживача, для якого побудовані ці криві байдужості.

Рис. 2.2. Криві байдужості

Звернімося до набору С, який містить найбільшу кількість одиниць товару у (y_c) і однакову з набором В кількість одиниць товару X(Х_С). Згідно з третім припущенням товарний набір С має перевагу перед набором В, а отже, і перед набором А. Оскільки С і D лежать на одній кривій байдужості и2, то це означає, що на-

бори С і D для даного споживача рівнозначні. Криві байдужості наділені певними властивостями, найважливіші з яких такі:

1. крива байдужості, яка розміщена вище — праворуч від іншої кривої байдужості, — містить набори товарів, яким даний споживач віддає перевагу порівняно з попередньою кривою байдужості. Справедливість такого твердження показано при розгляді рис. 2.2.

2. криві байдужості ніколи не перетинаються;

3. криві байдужості мають від'ємний нахил, що випливає з власти-вості 1.

Оскільки всі товарні набори, що розміщення на одній кривій байдужості, для даного споживача рівноцінні, а отже, й взаємо­замінні, то й ті два товари, які створюють ці набори, також пови­нні бути для споживача, певною мірою, взаємозамінними.

Кількісним показником такої взаємозамінності є гранична но­рма заміщення.

Гранична норма заміщення блага y благом X (MRS_xy) пока­зує, якою кількістю блага y слід поступитися заради збільшення в наборі блага Х на одиницю за умови збереження корисності на­бору на попередньому рівні

Ay_,

(2.7)

Точніше обчислити граничну норму заміщення можна за до­помогою формули:

MRS_y = -^dy-; U = const. (2.8)

^xy dX

При русі вздовж кривої байдужості MRS_xy зменшується і може набувати, наприклад, значень: 10; 6; 3; 1; 0,5; 0,1. Це випливає із увігнутої кривої байдужості. У міру збільшення кількості спожи­того продукту слід очікувати, що споживач відмовлятиметься від все меншої кількості додаткових одиниць товару Y, щоб придба­ти додаткову кількість товару X. Звідси можна зробити висновок, що зниження граничної норми заміщення відображає, по суті, те, що й зменшення граничної корисності у кількісній (кардиналіст-ській) теорії.

Різниця полягає лише в методах оцінки корисності благ: у кі­лькісній теорії корисності для цього запропоновані ютилі, у по­рядковій теорії корисність кожної додаткової одиниці блага оці­нюється побічним шляхом — кількістю одиниць іншого блага, яким споживач погоджується пожертвувати.

Форми кривих байдужості можуть означати різні ступені го­товності замінити один товар іншим. Щоб впевнитися в цьому, розглянемо два діаметрально протилежні випадки, зображені на рис. 2.4. Тут продемонстровано уподобання споживача щодо напоїв «Лимонаду» і «Крем-сода». Ці два товари для даного споживача є абсолютними замінниками, оскільки йому зовсім байдуже, склянку якого напою випити. В цьому разі гранична норма заміщення одного продукту іншим становить 1; споживач завжди готовий поміняти склянку одного з них на склянку ін­шого. Отже, товари є абсолютними замінниками, якщо MRS од­ного товару іншим є сталою; тобто криві байдужості, які ілюст­рують розбіжність у рівнях споживання цих товарів, є прямими лініями.

На рис. 2.4, б проілюстровано уподобання споживача щодо рукавичок на ліву і на праву руку. Для нього ці два види товарів є абсолютно взаємодоповнювальними, оскільки ліва рукавичка не підвищить ступеня задоволення, поки споживач не отримає пра­вої рукавички. В цьому разі гранична норма заміщення лівих ру­кавичок правими дорівнює нулю кожного разу, коли лівих рука­вичок більше, ніж правих, оскільки споживач не відмовиться від будь-якої з правих рукавичок, щоб отримати додаткові рукавички на ліву руку. Відповідно, гранична норма заміщення є нескінчен­ною, на скільки б кількість правих рукавичок не перевищувала