ринок капіталу

1. Капітал як фактор виробництва. Формування ринку капіталу.

2. Пропозиція на ринку позичкових коштів. Міжча-совий вибір домогосподарств.

3. Інвестиційний попит. Міжчасовий вибір фірми.

4. Ринок землі.

14.1. Капітал як фактор виробництва. Ринок капіталу

Під капіталом на ринку факторів виробництва розумі-

ють фізичний капітал, або виробничі фонди, які ще можна назва­ти капітальними благами. До капітальних благ належать будівлі та виробничі споруди, машини, обладнання, інфраструктура, то­варно-матеріальні запаси.

Нині тлумачення капіталу стало значно ширшим. Капітал у широкому розумінні — це цінність, що приносить потік доходу. З цієї точки зору, капіталом можна назвати і виробничі фонди підприємств, і землю, і цінні папери, і депозит у комерційних ба­нках, і «людський капітал» (нагромаджені професійні знання) тощо. Всі перелічені блага приносять потік доходів у різних фо­рмах: у вигляді орендної плати, виплати процентів по депозитах, дивідендів, земельної ренти та інших.

нку, де купуються і продаються такі фінансові активи, як акції, облігації тощо.

При дослідженні ринку капіталу слід розрізняти капітал і по­слуги капіталу. Капітал являє собою запас, а його послуги — потік. Наприклад, цінність станка виступає як капітальний запас, а послуги, що надаються цим станком у процесі його експлуата­ції, — як потік.

Тому слід розрізняти ціну капітальних благ і ціну послуг ка­піталу, яку називають орендною платою. Отже, йтиметься про три сегменти ринку капіталу:

• ринок капітальних благ, де продаються і купуються засоби виробництва;

• ринок послуг капіталу, де ці засоби можуть надаватися в оренду за певну плату;

• оскільки для купівлі і продажу капітальних благ суб'єктам по­трібні грошові засоби, то можна виділити ще один сегмент ринку капіталу — ринок позичкових коштів, або позичкового капіталу.

Дохід, отримуваний позичковим капіталом, називають проце­нтом. Його природу ми вияснимо, аналізуючи всі три взаємо­зв'язаних сегменти ринку капіталу.

Досліджуючи капітал як благо виробничого призначення, роз­різняють основний і оборотний капітал. Основний капітал у фі­зичній формі — це будівлі, машини, обладнання, тобто всі ті ка­пітальні блага тривалого користування, які втрачають свою цін­ність у міру зношення протягом декількох виробничих циклів. Оборотний капітал втрачає свою цінність протягом одного виро­бничого циклу і представлений сировиною, матеріальними запа­сами готової продукції тощо.

Знецінення основного капіталу в результаті його зношення на­зивають амортизацією. Для відшкодування зношеного за увесь період служби основного капіталу створюється фонд амортизації, куди надходять грошові кошти (амортизаційні відрахування) піс­ля продажу готової продукції. Норма амортизації — це відно­шення щорічної суми амортизаційних відрахувань до вартості капітального блага, виражене у відсотках.

На ринку капітальних благ попит на них висуває бізнес, а пропозицію капітальних благ здійснюють домашні господарства. На ринку послуг капіталу попит і пропозицію здійснюють, як правило, фірми (бізнес), які здають в оренду власні капітальні блага за певною ставкою, яка має назву орендної плати.

Фізичний капітал користується попитом тому, що він продук­тивний. Проте важливо зазначити, що коли йдеться про попит на

капітал як фактор виробництва, то не можна абстрагуватися від попиту на позичкові кошти, необхідні для придбання капіталу у фізичній його формі. Попит на капітал — це попит на позичкові кошти (позичковий капітал), а не просто гроші. Зовнішньо попит на позичковий капітал є попитом на певну суму грошей. Але по­пит на гроші і попит на позичковий капітал — це не одне й те са­ме. Бізнес пред'являє попит на кредитні ресурси для здійснення інвестицій, тобто йому необхідна певна сума грошей для попов­нення капіталу у фізичній формі. Домашні господарства (насе­лення) також пред'являють попит на гроші, але природа цього попиту інша, оскільки не пов'язана з підприємництвом. Крім то­го, попит на фізичний капітал, як і на інші фактори виробництва, є необхідним попитом і залежить від попиту на ті блага і послуги, у виробництві яких використовується фізичний капітал.

Домашні господарства, постачальники капітальних благ, не надають, як може здаватися на перший погляд, станків, машин, обладнання в їх натуральному вигляді фірмам. Вони надають кредитні ресурси (свої заощадження) для здійснення інвестицій, завдяки яким і будуть придбані капітальні блага.

Розглянемо послідовно спочатку попит і пропозицію на ринку послуг капіталу, використовуючи відомі нам криві попиту і про­позиції на ресурси. Потім розглянемо попит і пропозицію на рин­ку кредитних ресурсів, а після цього — попит і пропозицію на ринку капітальних активів.

Попит на послуги капіталу можна представити графічно у ви­гляді кривої з від'ємним нахилом (рис. 14.1).

З графіка видно, що у міру залучення у виробничий процес все більшої кількості послуг капіталу (за інших незмінних умов), знижується граничний продукт капіталу в грошовому вираженні (MRP_К), або гранична дохідність капіталу. Ця закономірність для нас не нова — те саме спостерігається і при збільшенні послуг капіталу і зниження його граничного продукту. Отже, ми стикає­мося з уже відомим законом спадної віддачі. Цей закон допома­гає зрозуміти динаміку рівня доходу на капітал, або чистої про­дуктивності капіталу. За інших незмінних умов (незмінних об­сягах використовуваних факторів праці і землі) чиста продуктив­ність капіталу, або «природна» норма процента (рівень дохіднос­ті на капітал) має тенденцію до зниження у міру зростання залу­чених у виробництво послуг капіталу. Цю закономірність давно помітили економісти минулого — А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, А. Маршалл та багато інших теоретиків. Це знає і бізнес на своє­му досвіді, чисто емпірично: щобільший капітальний запас у країні, то менша (за інших незмінних умов) віддача від нього, або прибутковість. Саме тому в багатих капіталами промислово розвинутих країнах рівень доходу на капітал може виявитися нижчим, ніж в менш розвинутих, не так насичених капіталами країнах.

Важливо підкреслити, що при міграції капіталу між різними галузями промисловості в умовах досконалої конкуренції рівень віддачі капіталу має тенденцію до вирівнювання. Дійсно, якщо не існує перешкод до входження в галузь і виходу з неї, високі до­ходи на капітал, наприклад, у харчовій промисловості, приваб­лять сюди підприємців. У міру збільшення капіталовкладень в цю галузь рівень їх дохідності починає знижуватися, а в тих галу­зях, де інвестування скорочується, віддача капіталу зростає. Та­ким чином, в умовах досконалої конкуренції вільне переливання капіталу приведе до вирівнювання альтернативної цінності різ­них проектів капіталовкладень.

Для визначення кількості послуг капіталу, які купуватиме фі­рма, слід зіставити граничний продукт капіталу в грошовому ви­раженні (MRi^э_К) з ринковою ціною послуг капіталу, тобто рент­ною оцінкою (R). Оптимальна кількість послуг капіталу буде придбана тоді, коли МКРк дорівнюватиме рентній оцінці (напри­клад, рентна оцінка R_o при K_o, де K_o — кількість послуг капіталу).

Пропозиція послуг капіталу формується фірмами, що здають в оренду власне обслуговування. Проте значну частину послуг ка­піталу фірми отримують за рахунок використання власного обла­днання (фірми ніби орендують самі у себе обладнання). Пропо-

зицію послуг капіталу можна розглядати в короткостроковому і довгостроковому періодах. У першому випадку вона є абсолютно еластичною, оскільки за короткий проміжок часу не можливо збільшити кількості послуг станків, машин, обладнання та ін., що використовується з незмінним рівнем інтенсивності. Однак у до­вгостроковому періоді пропозиція послуг капіталу стає еластич­ною, оскільки змінюється сама величина капітального запасу країни, який і може надати більше послуг капіталу. Графічно пропозицію послуг капіталу в довгостроковому періоді можна представити у вигляді кривої з додатним нахилом (рис. 14.2).

Рис. 14.2. Пропозиція послуг капіталу як відображення граничних витрат втрачених можливостей використання капіталу

Такий нахил кривої пропозиції Sk пояснюється тим, що суб'єкти, які пропонують послуги капіталу, відмовляються від альтернативного його застосування. Наприклад, фірма придбала трактор і здає його в оренду сільськогосподарському підприємст­ву. Мета такої операції — отримання орендної плати або рентної оцінки за послуги такого капітального блага, як трактор. Щови-щою буде рентна оцінка, що склалася на ринку прокату даного капітального блага, то більше капітальних послуг може бути за­пропоновано. Яку ж кількість послуг капіталу буде постачати власник капітального блага? Для цього слід зіставити так звану мінімально допустиму рентну оцінку (Rmm) і граничні витрати втрачених можливостей (MOC), пов'язані з володінням даним ак­тивом (наприклад, R min = MOC при пропозиції послуг капіталу К₀).

Зауважимо, що фірма несе витрати втрачених можливостей, надаючи капітальне благо в оренду. Адже для придбання цього

блага треба було затратити певні грошові кошти, свої власні чи позичені. Якщо свої власні, то фірма відмовляється на певний пе­ріод від інших, альтернативних способів використання цих гро­шових коштів (можна було б купити ділянку землі і отримувати орендну плату; покласти гроші на страховий депозит під процен­ти тощо). Отже, ринок послуг капіталу нерозривно пов'язаний з ринком позичкових коштів. Інакше кажучи, щобільшу суму гро­шей фірма використовує для придбання капітального блага, то більші граничні витрати втрачених можливостей, які вона несе.

Рис. 14.3. Рівновага на ринку послуг фізичного капіталу

Щодо мінімально допустимої рентної оцінки, то вона повинна бути достатньою для того, щоб відшкодувати ті витрати, які ви­никли при наданні в оренду капітального блага (з розрахунку на рік): річна амортизація блага, яке надається в оренду; плата за кредитні ресурси, якщо вони позичалися для придбання капіта­льного блага, страхування та ін.

Як видно з рис. 14.3, попит на послуги капіталу врівноважу­ється з пропозицією послуг капіталу при рентній оцінці R_E. Будь-які зміщення кривих S_K i D_K під дією різних чинників змінять рі­вень рентної оцінки на ринку послуг капіталу.

Розглянемо модель ринку позичкових коштів. Учасниками цього ринку є фірми, які формують інвестиційний попит на по­зичкові кошти D_k та домогосподарств, які формують пропози­цію позичкових коштів S_k за рахунок власних заощаджень (рис. 14.4). На цьому ринку (який розглядатиметься лише в умовах досконалої конкуренції) утворюється ринкова процен­тна ставки r_A як рівноважна ціна позичкових коштів та їх рів-новажений обсяг К_А.