відображаються, насамперед, на ринку некваліфікованої праці і на становище тих, хто не має роботи. В цілому ж зайняті робіт­ники (і особливо найбільш кваліфіковані) виграють від підви­щення мінімуму заробітної плати. Таке збільшення, як правило, супроводжується переглядом всієї системи оплати праці у на­прямку її підвищення.

13.4. Ринок праці з недосконалою конкуренцією

Галузева профспілка часто діє як монополія на ринку праці, при цьому її монопольна влада тим вища, чим більша час­тка робітників даної галузі входить до відповідної профспілки. Загальні закономірності ціноутворення в умовах чистої монополії детально розглядалися в темі 9. Монополію профспілки на ринку праці зображено на рис. 13.11.

Теоретично можна уявити мету профспілки за аналогією з фірмою, що прагне до максимізації прибутку. Це, безумовно, спрощення, але воно допомагає нам чіткіше уявити механізм встановлення заробітної плати на ринку праці у випадку мо­нополії профспілки. Проте що ж саме максимізує профспілка? На рис. 13 видно, що крива попиту D_L, з якою стикається профспілка-монополіст, може бути представлена як крива йо­го середнього доходу AR_U. Нижче розміщена крива гранично­го доходу MRu профспілки. Крива пропозиції S_L являє собою криву граничних витрат МС_и. Рівновага галузевого ринку, мо­нополізованого профспілкою, визначається точкою А₁, в якій перетинаються криві MRu і МС_и. Провівши вертикаль до кри­вої попиту, знайдемо точку U, на рівні якої встановлюється заробітна плата Wu, тоді як на конкурентному ринку рівновага визначалася б точкою Е, що відповідає рівню зарплати We. Відповідно рівноважна ставка зарплати Wu на монополізова­ному ринку ресурсів вища, ніж W_e, а кількість зайнятих робіт­ників Lu — менша, ніж LE. Тонована площа показує величину економічної ренти, яку отримують зайняті робітники. Саме її прагне максимізувати профспілка-монополіст. Максимізація економічної ренти приводить до збільшення галузевої ставки заробітної плати при зменшенні кількості використовуваних робітників.

Ринковою владою може володіти покупець праці даного виду. Це може статися внаслідок того, що один або декілька фірм до­мінують на ринку конкретної спеціальності або на ринку, який має певні особливості з точки зору його розташування. Так, еко­номіка невеликих міст майже цілком залежить від одного підпри­ємства. За таких обставин фірма не може наймати необмежену кількість працівників. Вона має можливість встановлювати заро­бітну плату (такої можливості вона не має на ринку праці з до­сконалої конкуренції), тобто ставка заробітної плати, яку фірма повинна виплачувати працівникам, безпосередньо залежить від тієї їх кількості, яку вона найме.

Тепер крива пропозиції праці для фірми, на відміну від доско­налого конкурентного ринку праці, буде висхідною, оскільки ко­ли виробник має владу над ринком праці, він мусить платити ви­щі ставки заробітної плати, щоб мати змогу залучати більшу кількість праці у своє виробництво.

Ринок праці, на якому його покупець має ринкову владу купу­вати (наймати) різні обсяги праці за різними ставками заробітної плати, називають монопсонічним, а фірму — монопсоністом. Цю характеристику використовують і до всіх фірм, які можуть купу­вати різні обсяги будь-яких факторів виробництва (ресурсів) за різними цінами. Зазначимо, що «монопсонія» походить від гре­цьких слів «токо» — один і «psokeo» — купую. Отже, «монопсо-

нія» — це ринок, на якому діє один покупець. Економісти засто­совують термін «монопсонія» до всіх ресурсних ринків, на яких покупці «встановлюють ціну», хоча це й не зовсім точно. Щодо ринку праці термін «монопсонія» використовують, як правило, у широкому розумінні. Ним позначають:

1. ринки, на яких один покупець забезпечує весь ринковий попит конкретного ринку праці, внаслідок чого крива пропозиції праці для нього збігається з кривою ринкової пропозиції праці (чиста монопсонія);

2. ринки, на яких кілька великих фірм наймають основну час­тку пропонованої працівниками праці конкретного виду. Такі ри­нки праці називають олігопсонією, а наймачів — олігопсоністами.

Графічна модель монопсонії на ринку праці показана на рис. 13.12.

Рис. 13.12. Монопсонія на ринку праці

Крива попиту D_L для монопсоніста являє собою криву грани­чного продукту праці в грошовому вираженні MRP_L, а крива про­позиції праці Sl — лінію середніх витрат на працю ARCl. Крім того, нагадаємо, що у монопсоніста граничні витрати на працю MRCl зростають швидше у міру збільшення придбання послуг праці, ніж середні витрати на купівлю праці ARCl. Для кращого розуміння того, чому граничні витрати на залучення праці зрос­тають швидше, ніж середні витрати, порівняйте співвідношення між висхідною кривою АС і МС (тема 8.2) і ви побачите, що вони аналогічні відношенням між ARCl і MRCl.

Це відбувається тому, що монопсоніст, наймаючи додаткову кількість робітників, вимушений не тільки приваблювати нових робітників вищою заробітною платою, але й встановлювати таку ж підвищену ставку і для робітників, що наймалися раніше. Рів­новага на монопсонічному ринку праці визначається точкою пе­ретину кривих граничних витрат на працю (MRC_L) і граничного доходу від продукту залученої праці (MRP_L) — точка Е₁. Провів­ши від неї вертикаль до кривої S_L, визначимо точку M і, відповід­но, рівень заробітної плати в умовах монопсонії Wm та кількість робітників, яких найматиме фірма-монопсоніст — Lm. За умов досконалої конкуренції рівновага досягалася б у точці перетину кривих MRP_L і ARC_L (точка Е). Тому в галузі буде найнято менше робітників, ніж за умов досконалої конкуренції (на величину LeLm) і за нижчою ставкою зарплати (на величину Ж_ЕЖм).

На ринку праці трапляється так, що монопольній владі проф­спілок протистоїть монопсонічна влада роботодавця. Така ринко­ва структура має назву «двостороння монополія» (рис. 13.13).

Рис. 13.13. Двостороння монополія на ринку праці

Аналізуючи цей графік, важливо розрізняти інтерпретацію зо­бражених кривих. На них слід дивитися то «очима» монопсоніс-та, то профспілки-монополіста. Отже, крива Dl, з точки зору мо-нопсонії, — це крива її граничного доходу від продукту фактора, тобто MRP_M. Крива S_L тлумачиться як крива граничних витрат профспілки MCu і одночасно — крива середніх витрат на працю монопсонії ARC_M. MR_U — це крива граничного доходу профспіл-

ки-монополіста, а крива MRd^ відображає граничні витрати на залучення праці монопсоніста. Потім визначаються уже відомим способом рівні заробітної плати за умов монопсонії (точка Е₂) та за умов монопольної влади профспілки (точка Е₁). Вони дорів­нюватимуть, відповідно, WM і Wu. На графіку видно, що як моно­полія, так і монопсонія приводять в результаті до зменшення за­йнятості в галузі (LM і Lu, відповідно) порівняно з її рівноважним рівнем за умов досконалої конкуренції LE. Щодо заробітної пла­ти, то її ставка за умов монополії профспілки (Wu) — вища, а за умов монопсонії (WM) — нижча від того рівня, який утворився на ринку досконалої конкуренції (W_e).

Отже, на ринку виникає конфліктна ситуація, яка може моде­люватися в термінах теорії ігор. Компромісні угоди між моно-псоністом і монополістом можливі в межах цін від WM до Wu та при обсягах праці, які не перевищують обсягу конкурентної рів­новаги LE. Можливі поступки кожної зі сторін визначаються різ­ними чинниками, зокрема еластичністю попиту і пропозиції пра­ці на ринку. Зазначимо, що компромісні угоди наближають ринок до стану конкурентної рівноваги в точці Е, тобто підвищують ефективність ринку. Ідеальною для суспільства була б угода, яка встановила б ставку заробітної плати та обсяг праці на рівні рин­ку досконалої конкуренції, відповідно W_e і L_E.

Залежно від співвідношення сил між профспілкою і роботода­вцем ставка заробітної плати коливається між WM і Wu, тобто її рівень, а також рівень зайнятості буде не визначеним. Відомий американський економіст Джон Гелбрейт не випадково назвав профспілки «врівноважуючою силою», що виникає у відповідь на монопсонічну владу великих фірм. Але кінцевий наслідок цієї боротьби гігантів зовсім не гарантує наближення ставки заробіт­ної плати конкурентного рівня.

Сучасний ринок праці відчуває на собі відчутний державний вплив. Законодавча діяльність держави охоплює всю сферу тру­дових відносин. Вона не тільки пред'являє попит на послуги пра­ці у державному секторі економіки, але й регулює його у приват­ному, визначаючи основні параметри найму в масштабах націо­нальної економіки.

Великий вплив на ринок праці здійснюють державні соціальні програми (допомоги малозабезпеченим верствам населення, та безробітнім, різні соціальні виплати, пенсійне забезпечення то­що). Ці програми сприяють певній стабілізації соціально-еконо­мічного становища найманих працівників у зонах підвищеного ринкового ризику, пом'якшує болючі ривки ринкового механіз-

му. В результаті з'являється особливий елемент ціни послуг пра­ці, прямо не пов'язаний з функціонуванням ринку праці і ство­рюваний на неринкових принципах.

Значна й посередницька роль держави на ринку праці. Вона частково бере на себе функцію попиту і надання робочих місць, а також створення загальнонаціональної мережі з працевлашту­вання. Державні системи підготовки і перепідготовки працівни­ків сприяють їх максимально швидкій адаптації до вимог ринку.

Наприкінці XX століття регулювання ринку праці суттєво змінилося. Це пов'язане з практичним впровадженням у життя теоретичних концепцій сучасних неокласиків у багатьох розви­нутих країнах. Теоретичні погляди сучасних представників нео­класичної школи ґрунтуються на тому, що внаслідок зарегульо-ваності ринку праці він настільки втратив гнучкість, що, по суті, перестав бути ринком. Йому притаманний стан хронічної нерів-новаги, пов'язаний з масштабним втручанням регулюючих суб'єк­тів в його механізм.

У результаті, на думку неокласиків, економічне життя стало характеризуватися слабким підвищенням ефективності виробни­цтва і стійким масовим безробіттям. Ситуація загострилася ще й тому, що нові фірми та прискорення науково-технічного прогре­су, структурна перебудова економіки, посилення конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринку пред'явили особливі вимоги до якісних характеристик праці, яка за нових умов повинна відрі­знятися підвищеною професійною, кваліфікаційною і регіональ­ною мобільністю. Така мобільність не можлива в умовах «блоку­вання» ринку державою і профспілками.

Виходом із становища є, як вважають неокласики, дерегулю-вання і флексиблізація ринку праці, тобто підвищення його гнучкості, пристосування до сучасних умов, чого не можливо до­сягнути без суттєвого посилення конкурентного механізму.

Флексиблізація ринку праці передбачає введення гнучкішої, ніж раніше, системи оплати послуг праці, яка повинна базуватися не на методі аналітичної оцінки робочих місць, яка використову­валася в 1960—80-х рр., а на принципах індивідуалізації ставок заробітної плати. Зростає роль одноразових виплат, які часто пов'язують не з поточним трудовим вкладом працівника, а з його загальною компетентністю, потенційними можливостями, здіб­ностями і диференціацією трудових функцій, підвищенням ква­ліфікації. Використовуються й такі форми матеріальної винаго­роди, як участь у прибутках компанії, водночас працівник може нести і ризик збитків підприємства. Зростає роль працівника у ві-

льному виборі форм оплати праці, соціальних виплат, тривалості робочого часу і форм зайнятості. Розповсюджуються нестандарт­ні види зайнятості, особливо в умовах комп'ютеризації суспіль­ного життя, — надомництво, тимчасова робота за індивідуальним контрактом, часткова зайнятість.

У межах перерегулювання ринку праці все чіткіше проявля­ються вимоги до перегляду й часткового усунення законодавчих положень, що відносяться до регламентації цього ринку, а також послаблення системи соціальних гарантій з метою відновлення на ринку конкурентних засад. Найважливішою формою регулю­вання ринку праці повинно стати не трудове законодавство, а ін­дивідуальна трудова угода.

Проте наслідком флексибілізації ринку праці не може бути то­тальний демонтаж системи його регулювання і ліквідації соціа­льних гарантій трудящих, що неминуче привело б до серйозного загострення соціальних відносин. Йдеться про пошук такого ме­ханізму функціонування ринку праці, який сприяв би оптималь­ному поєднанню економічної ефективності з соціальним проце­сом суспільства.

Основні терміни

Граничний продукт праці у грошовому вираженні, MRP_L.

Граничні витрати на придбання фактора праці, MRC_L.

Двостороння монополія на ринку праці.

Економічна рента.

Монополія на ринку праці.

Попит на працю.

Пропозиція праці.

Ринок праці з досконалою конкуренцією.

Роботодавець.

Ставка заробітної плати.

Завдання для самостійної роботи

Запитання для самоперевірки

1. Чому крива попиту фірми на працю є низько еластичною тоді, коли фірма користується монопольним становищем на рин­ку продукції, ніж тоді, коли фірма конкурує з іншими виробни­ками?