олігополія

1. Характерні ознаки олігополії.

2. Моделі некооперованої олігополії: кількісна та ці­нова олігополія.

3. Модель ламаної кривої попиту та ціноутворення за принципом «витрати плюс».

4. Кооперована олігополія: змова.

5. Теорія ігор в олігополістичній стратегії.

6. Суспільна ефективність олігополії.

10.1. Характерні ознаки олігополії

Термін «олігополія» походить від грецьких слів «oligos» — декілька і «poleo» — продаю. В європейську лексику запроваджений англійським гуманістом і державним діячем То­масом Мором у всесвітньовідомому романі «Утопія» (1516 р.).

Нині цей термін використовується економістами для означення певного типу будови ринку, при якому пропозиція представлена невеликою кількістю порівняно великих підприємств — продав­ців однорідної продукції або близьких субститутів. Припущень, на яких ґрунтується виокремлення олігополії як особливого типу будови ринку небагато і вони реалістичніші порівняно з припу­щеннями, що лежать в основі моделей досконалої конкуренції та монополії.

— Незначна кількість продавців, яким протистоїть безліч дрібних покупців. Це означає, що покупці на олігополістичному ринку є ціноодержувачами, кожен з них переконаний, що його поведінка не впливає на ринкові ціни. З другого боку, самі оліго-полісти є «ціношукачами», кожен з них розуміє, що його поведі­нка суттєво впливає на ціни, які можуть отримати за свою проду­кцію суперники.

Не можна конкретно сказати, скільки фірм повинно діяти на ринку, щоб його віднести до олігополії. їх може бути три або де­сять, оскільки олігополія займає весь проміжок між чистою мо­нополією та монополістичною конкуренцією.

• Продукт, який виробляють олігополісти, може бути як од­норідним (стандартним), так і неоднорідним (диференційова­ним). Типовими олігополістичними ринками є ринки сталі та ав­томобілів. Якщо у першому випадку виробляється стандартний продукт, то у другому він диференційований. У теорії зручніше розглянути цю велику кількість субститутів як однорідний агре-гований продукт.

• Можливості вступу у галузь (на ринок) нових виробників змінюються в широких межах: від повністю блокованого входу (як в моделі монополії) до абсолютно вільного (як в моделі до­сконалої конкуренції).

Високі бар'єри до вступу в галузь пов'язані, насамперед, з економією на масштабі виробництва (ефект масштабу), яка є найважливішою причиною широкого розповсюдження і тривало­го збереження олігополістичних структур. В автомобільній про­мисловості США у 80-ті роки XX століття, наприклад, мініма­льно ефективний обсяг виробництва становив 300 тис. автомо­білів за рік. Оскільки багато підприємств виробляли не менше двох моделей одночасно, вартість такого заводу, як правило, пе­ревищувала 3 млрд доларів. Такі великі інвестиції доступні дале­ко не всім фірмам, тому створюються об'єктивні передумови для збереження провідних позицій автомобільних заводів- гігантів. Перешкоди до входження в ринок можуть бути пов'язані з патен­тною монополією, як це відбувається в наукомістких галузях, які контролюються фірмами на зразок «Ксерокс», «Кодак», IBM та ін. Протягом всього терміну дії патенту (в США — 17 років) фі­рма надійно захищена від внутрішньої конкуренції.

Серед інших причин — монополія контролю над рідкісними джерелами сировини (наприклад, світовий ринок нафтопродуктів контролює картель ОПЕК), високі витрати на рекламу (як у ви­робництві сигарет, прохолоджувальних напоїв чи шоу-бізнесу). Є й інші бар'єри, що склалися природно або створені штучно. Пе­решкоди різні за міцністю і хоча немає таких, які не можна здо­лати, все ж вони виникають знову і знову.

Загальна взаємозалежність поведінки фірм на олігополі-стичному ринку. Олігополія виникає тоді, коли кількість фірм настільки мала, що кожна з них при формуванні своєї економіч­ної політики змушена брати до уваги реакцію з боку конкурентів. Фірма — олігополіст не може не рахуватися з тим, що співвід­ношення між вибраним нею рівнем ціни і обсягом продукції, яку вона зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки її су­перників, які, у свою чергу, залежать від прийнятого рішення.