нка індивіда, який ухиляється від дотримання умов контракту з метою отримання прибутку за рахунок партнерів.

Отже, трансакційні витрати виникають до процесу обміну, в процесі обміну й після нього. Поглиблення розподілу праці і роз­виток спеціалізації сприяють зростанню трансакційних витрат, їх величина залежить також і від пануючої в суспільстві форми вла­сності. Ці витрати пронизують все життя суспільства. Тому еко­номічні агенти прагнуть знизити величину трансакційних витрат шляхом створення відповідних інститутів, одним з яких є фірма.

В основу фірми як економічної організації покладено систему контрактів, які укладаються між власниками певних ресурсів.

Фірмова коаліція по-різному оцінює скооперовані ресурси й ділить їх на три групи:

• загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи пе­ребувають вони в даній фірмі, чи ні;

• специфічні ресурси, які всередині фірми оцінюються вище, ніж за її межами;

• інтерспецифічні ресурси — взаємодоповнювані тільки в межах даної фірми ресурси, максимальна цінність яких досяга­ється тільки в даній фірмі. Фірма — це об'єднання, покликане спільно використовувати передусім інтерспецифічні ресурси.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об'єднуваних коалі­цією, та різноманітність трансакційних витрат і пояснюють чис­ленність видів сучасних фірм.

16.2. Позаринкові (зовнішні) ефекти, їх економічний зміст

Зовнішні ефекти, екстерналії (externalities) — це витра­ти чи вигоди від ринкових угод, при яких вплив одних економіч­них суб'єктів на інші виходить за межі взаємовигідних доброві­льних ринкових відносин і не може регулюватися механізмом цін.

Вони називаються «зовнішніми», оскільки стосуються не тільки тих, хто бере участь у даній економічній операції, але й третіх осіб. Виникають вони як в процесі виробництва, так і спо­живання товарів та послуг.

Зовнішні ефекти поділяються на негативні та позитивні. Нега­тивні ефекти пов'язані з витратами, позитивні — з вигодами для третіх осіб. Таким чином, зовнішні ефекти показують різницю між суспільними витратами (вигодами) і приватними витратами (вигодами).

Для аналізу зовнішніх ефектів використовуються такі показ­ники.

Граничні приватні витрати (МРО), граничні зовнішні ви­трати (МЕС) і граничні суспільні витрати (MSC) — це додат­кові, відповідно, приватні, зовнішні та суспільні витрати, обумо­влені виробництвом кожної додаткової одиниці даного блага.

Гранична приватна вигода (МРВ), гранична зовнішня ви­года (МЕВ) і гранична суспільна вигода (MSB) — це додатко­ві, відповідно, приватні, зовнішні та суспільні вигоди, які вини­кають при збільшенні виробництва та споживання даного про­дукту ще на одну одиницю.

Рис. 16.1. Негативний зовнішній ефект

Негативні зовнішні ефекти (negative externality) виникають то­ді, коли діяльність одного економічного агента викликає витрати інших. Наприклад, м'ясокомбінат скидає неочищену воду в річ­ку. Припустимо, що стік води пропорційний обсягу виробництва. Це означає, що у міру збільшення виробництва зростає і обсяг забруднення довкілля. Оскільки м'ясокомбінат не здійснює пов­ного очищення води, його граничні приватні витрати є нижчими від граничних суспільних витрат, оскільки не враховуються ви­трати на створення додаткової системи очисних споруд. Це при­водить до того, що кількість виробленої продукції перевищує

ефективний обсяг випуску (рис. 16.1). Без очисних споруд кіль­кість виробленої продукції становить Q¹ за ціною P¹. Ринкова рі­вновага встановиться в точці E¹, в якій пропозиція, що дорівнює граничним приватним витратам MPC, перетинається з кривою попиту, що дорівнює граничним суспільним вигодам MSB, тобто

mpc = MSB.

До того ж граничні суспільні витрати дорівнюють сумі грани­чних приватних витрат плюс граничні зовнішні витрати. Отже, якби вдалося перетворити зовнішні витрати у внутрішні, то ефек­тивний обсяг виробництва скоротився б до Q2 при підвищенні ці­ни до P2. У точці E2 граничні суспільні вигоди дорівнювали б гра­ничним суспільним витратам MSB = MSC.

Зауважимо, що і в точці E2 не усуваються повністю наслідки забруднення довкілля (адже в нашому прикладі випуск стічних вод пропорційний обсягу виробництва, а обсяг виробництва м'ясокомбінату в точці Q2 не дорівнює нулю). Однак збиток від забруднення суттєво зменшується. Площа трикутника AE₁E₂ по­казує втрати ефективності, пов'язані з тим, що граничні приватні витрати виявилися нижчими від граничних суспільних витрат. Таким чином, за наявності від'ємного зовнішнього ефекту про­даж і купівля економічного блага перевищує ефективний обсяг, тобто відбувається перевиробництво товарів і послуг з негатив­ними зовнішніми ефектами.

При негативному зовнішньому ефекті граничні приватні ви­трати МРС менші від граничних суспільних витрат МSС на вели­чину МЕС:

n1sc = мрс + МЕС. (16.1)

Позитивний зовнішній ефект (positive externally) виникає тоді, коли діяльність одного економічного агента приносить вигоди іншим: суспільна вигода виробництва або споживання блага МSВ більша від його індивідуальної вигоди МРВ на величину МЕВ:

мsв = мрв + МЕВ. (16.2)

Розвиток освіти яскраво свідчить про досягнення позитивного зовнішнього ефекту. У суспільстві кожна особа виграє від того, що громадяни отримують добру освіту. Проте кожен з громадян, приймаючи рішення про отримання освіти, не переймається тими вигодами, які отримує суспільство в цілому. Приймаючи рішен­ня, раціональний споживач зіставляє витрати, пов'язані з отри­манням доброї освіти, і ті вигоди, які можуть бути в результаті цього отримання. Не дивно, що інвестиції в людський капітал

можуть бути нижчими від оптимальних для суспільства (рис. 16.2). Ринкова рівновага встановлюється в точці перетину граничних приватних вигод і граничних суспільних витрат:

mpb = msc.

Рис. 16.2. Позитивний зовнішній ефект

Граничні суспільні вигоди перевищують граничні приватні вигоди на величину граничних зовнішніх вигод. Тому ефективна для суспільства рівновага досягалася б в точці перетину гранич­них соціальних вигод і витрат, тобто в точці E₂. Ефективність зростає до площі трикутника AE₁E₂. Отже, за наявності позитив­ного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купуєть­ся у меншому обсязі, порівняно з ефективним, тобто відбувається недовиробництво товарів і послуг з позитивними зовнішніми ефектами.

Коригуючі податки і субсидії. Для того щоб скоротити пе­ревиробництво товарів і послуг з негативними зовнішніми ефектами і поповнити недовиробництво товарів і послуг з по­зитивними зовнішніми ефектами, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. Такої трансформації можна дося­гти через наближення граничних приватних витрат (і відповід­но вигод) до граничних суспільних витрат (вигод). У цьому випадку йдеться про інтерналізацію зовнішніх ефектів. Для розв'язання цієї проблеми А. С. Пігу запропонував коригуючі податки і субсидії.

Коригуючий податок (corrective tax) — це податок на вироб­ництво економічних благ з негативними зовнішніми ефектами, який підвищує граничні приватні витрати до рівня граничних су­спільних. У нашому прикладі з м'ясокомбінатом податок (tax - T), що дорівнює граничним зовнішнім витратам T = MEC, міг би на­близити ринкову рівновагу до ефективної:

msb = msc.

Коригуюча субсидія (corrective subsidy) — це субсидія виро­бникам чи споживачам економічних благ з позитивними зовніш­німи ефектами, яка дозволяє наблизити граничні приватні витра­ти до граничних суспільних.

Коригуючі податки і субсидії не можуть повністю вирішити проблем, що виникають завдяки існуванню зовнішніх ефектів. По-перше, на практиці складно точно розрахувати граничні ви­трати і вигоди. По-друге, розміри збитку визначаються під час юридичних і політичних дискусій досить приблизно. І нарешті, не останню роль відіграє та обставина, що коригуючі податки, які платять виробники благ з негативними зовнішніми ефектами, не завжди досягають поставленої мети. Все це викликало критику коригуючих податків і субсидій та спроби пошуку принципово нових шляхів вирішення проблеми. Вони пов'язані, насамперед, з працями Р. Коуза.

Аналізуючи проблеми суспільних витрат, Коуз дійшов висно­вку, який Дж. Стіглер назвав «Теоремою Коуза». Суть її полягає в тому, що зовнішні ефекти можуть бути інтерналізовані, якщо встановити право власності на ресурси і дозволити вільний обмін цими правами (за умови, що трансакційні витрати дорівнюють нулю). Незалежно від того, кому будуть надані ці права, у проце­сі вільного обміну правами досягається ефективний розподіл ре­сурсів. Цю ж думку підтримує Дж. Стіглер, вважаючи, що в умо­вах досконалої конкуренції приватні витрати дорівнюють сус­пільним витратам.

Практичне використання такого підходу пов'язане з серйоз­ними проблемами. Необхідною умовою вирішення проблеми екстерналій є свобода при укладанні угод і чітке встановлення (упорядкування) прав власності на ресурси. Практична придат­ність цього методу визначається трансакційними витратами, пов'язаними зі встановленням прав власності. Найважливіший фактор, що впливає на розмір трансакційних витрат, — кількість економічних суб'єктів, які беруть участь у переговорах. У сторо­ни з вищими трансакційними витратами гірші можливості здійс-

нити свої вимоги. Крім того, однією з найважливіших передумов успішної інтерналізації зовнішніх ефектів шляхом переговорів є те, що всі учасники можуть оцінити свої вигоди та витрати (од­нак насправді досить важко обрахувати, наприклад, розмір збит­ку (шкоди), що завдається протягом тривалого часу).

Таким чином, зовнішні ефекти виникають через відсутність (не досить чітке їхнє визначення) або незадовільне втілення в життя прав власності. У деяких випадках це неможливо здійсни­ти через суто технічні причини, але найчастіше таке «виключен­ня» недоцільне з економічного або соціального погляду. У тако­му разі надання цих благ бере на себе держава, фінансуючи від­повідні витрати за рахунок бюджету.

Боротьба з забрудненням довкілля

Теорема Коуза допомагає виробити правильну страте­гію у боротьбі з забрудненням довкілля.

Ефективна політика у сфері контролю за забрудненням до­вкілля — це така політика, яка дозволяє збалансувати граничні суспільні вигоди контролю з граничними суспільними витрата­ми, необхідними для втілення її в життя. Перетин кривої гранич­них суспільних вигод MSB з кривою граничних суспільних ви­трат MSC дозволяє визначити ефективний для даного суспільства рівень шкідливих викидів (рис. 16.3).

У міру зниження відсотка забруднюючих довкілля викидів граничні суспільні витрати різко зростають, тому кожен додатко­вий відсоток зниження стає все дорожчим і дорожчим.

Існує три основних шляхи скорочення шкідливих викидів у довкілля:

• встановлення норм або стандартів на шкідливі викиди;

• запровадження плати за викиди;

• продаж тимчасових дозволів на викиди.

Стандарти на шкідливі викиди — це встановлені законом межі концентрації шкідливих речовин у промислових відходах.

Такі стандарти діють в багатьох країнах. У США, наприклад, за їх виконанням слідкує Управління з охорони довкілля. Пере­вищення встановлених урядом стандартів карається великим штрафом або кримінальною відповідальністю.

Водночас практика встановлення стандартів має очевидні не­доліки. Насамперед, вони дозволяють в певних межах безкошто­вно скидати шкідливі речовини. При встановленні єдиних для країни норм не враховуються стан екологічних проблем в регіо­нах, а також суттєві відмінності граничних приватних витрат окремих фірм. Тому витрати, пов'язані з досягненням єдиного рі­вня забруднення, можуть приводити до значних втрат окремих фірм і суспільства в цілому, оскільки ігноруються існуючі в при­ватній сфері порівняльні переваги. І нарешті, що особливо важ­ливо, стандарти не стимулюють виробників до зниження існую­чого рівня забруднення.

Гнучкішою є плата за викиди. Плата за викиди — це плата, що стягується з фірм за кожну одиницю забруднюючих довкілля викидів. Така система сприяє скороченню загального обсягу шкі­дливих викидів., про що свідчить досвід її застосування у ФНР. Проте при такій системі не має певної впевненості, що стандарти забруднення дотримані.

Останнім часом широко використовуються нові методи боро­тьби з забрудненням довкілля. Серед них така своєрідна форма, як продаж прав на забруднення довкілля. Держава визначає допустимий обсяг шкідливих викидів в даному регіоні і продає його у вигляді ліцензій з аукціону Оскільки пропозиція абсолют­но нееластична, рівновага встановлюється в точці E (рис. 16.4). Якщо громадська організація захисників довкілля вирішить по­ліпшити екологічну ситуацію, вона зможе купити частину ліцен­зій, щоб вилучити їх з обігу. Тоді пропозиція ліцензій зміниться з S на S₁, а пропонована кількість ліцензій зменшиться до Q₁. За­вдяки цьому ціна однієї ліцензії зросте з P0 до P1. Отже, продаж