2. Методи перестрахування. Факультативне і облігаторне перестрахування.

Передавання ризиків може відбуватися постійно або одноразово. За методами передавання ризиків перестрахувальні операції поділяють:

• Факультативні;

• Облігаторні (договірні);

• Факультативно – облігаторні (змішані).

Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти чи відмовитись від них. При цьому методі перестрахування кожний ризик передається окремо. Договір факультативного перестрахування – це індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику.

Факультативне перестрахування схоже з прямим страхуванням, коли приймаючи ризик перестраховик ретельно вивчає практику страхових операцій цедента. Але на це іде багато часу і мають місце значні суми адміністративних витрат для обох сторін (вивчення подробиць ризиків, перевірка документів), що є основним недоліком операції.

Перевагами факультативного методу є наступні:

1. Вибір для компанії – цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (перестрахувальні компанії працюють в конкурентних умовах);

2. Страховик здійснює відбір безпечних ризиків і залишає їх на власному утриманні. Використання цедентом перестрахування за цим методом здійснюється лише тоді, коли відповідальність може зашкодити його фінансовій стійкості.

Факультативна цесія здійснюється у всіх галузях страхування. До неї вдаються при покритті великих ризиків (промислове підприємства, що мають високу вартість у майновому страхуванні) та при страхуванні цивільної відповідальності, де страхові випадки непоодинокі і більш ймовірні, а суми відшкодувань можуть бути значними.

Облігаторне перестрахування, яке передбачає обов’язкове передачу перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за визначеним видом страхування. Перестраховик обов’язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору.

У договорі за цим методом перестрахування обов’язково визначаються:

• ліміти відповідальності;

• перестрахувальна премія;

• перестрахувальна комісія;

• обмеження щодо покриття.

Цей метод перестрахування діє на усіх страхових ринках світу і використовується зі стандартизованими видами страхування за якими мається якісна статистична база і суми можливих збитків за окремим випадком є незначними (наприклад автотранспортне страхування).

Перевагою даного методу перестрахування є простота реалізації процесу-перестрахування після того як договір укладений, процес відбувається автоматично, що скорочує адміністративні витрати як у цедента так і у цесіонарія.

Цей метод має і недоліки, а саме:

цесіонарій не має права відмовити у перестрахуванні, якщо умови щодо ризику змінюються

цедент повинен за цим договором передавати усі ризики навіть, що бажав би залишити на власному утриманні;

коли ризик, що підлягає перестрахуванню не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в факультативному договорі перестрахування.

Існує і третій метод перестрахування – це змішаний, тобто облігаторно-факультативний, при якому компанія – цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик згідно з договором зобов’язаний прийняти ризики. Факультативність передбачається для цедента, а облігаторність – для перестраховика. Перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежить від перестрахувальника.